5.Морфологічні особливості іменників

іменник - відмінюване слово; змінюється за відмінками і числами;

має рід;

початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);

Морфологічні ознаки іменника

Іменник має такі морфологічні ознаки:

рід:
чоловічий жіночий середній	блокнот, край пожежа, матуся небо, дитинство
число:
однина множина	громадянин, музей громадяни, музеї
відмінок:
називний родовий давальний знахідний орудний місцевий	вікно вікном вікну вікно вікном (на) вікні

6.Самостійні частини мови

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Іменник – це самостійна частина мови, яка об’єднує слова на позначення предметів ( хто?, що?). Називання предметів є суттю лексичного значення будь-якого іменника, незалежно від того, що саме ним названо. У граматиці предметом вважається все, про що можна запитати (хто це? або що це? ). Це назви:

•  людей тварин (учитель, дід, зозуля, риба); 

•  конкретних речей (книга, тополя); 

•  абстрактних понять (совість, ідея); 

•  різноманітних опредметнених ознак: 

• якісних (доброта, глибочінь); 

• процесуальних (життя , лікування); 

• кількісних (десяток, сотня); 

• географічні назви ( Лубни, Карпати, Єнісей) тощо.

 За характером називання виділяють загальні і власні іменники.  Загальні є назвами багатьох однотипних предметів: день, лекція, коваль, чайка, місто.  Власні – це назви окремих предметів, з якими вони відрізняються від інших подібних: Коваль, Чайка (прізвища), Микола, Миргород, Альпи, Чорне море, Марс (планета), “Вечірній Київ” (газета) і под.  Власні назви завжди пишуться з великої літери. За характером називання виділяють також іменники що є назвами істот (відповідають на запитання хто?) та неістот (відповідають на запитання що?). 

Прикметник — це самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Морфологічні ознаки прикметника

Прикметник має 3 розряди за значенням: 1. Якісні (ознаки предмета, що можуть про­яв­ля­ти­ся більшою чи меншою мірою): кмі­т­ли­вий – кмітливіший — най­кмітливіший. 2. Відносні (ознаки предмета за його від­но­шен­ням до інших предметів, дій, обставин): бу­р­ш­ти­но­ве (намисто), осінній (день), пе­ре­лі­т­ні (пта­хи). 3. Присвійні (вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?: мамина (казка), батьків (сміх), ве­д­ме­жий (барліг). Якісні прикметники мають повну та коротку форму (рясний — рясен). Якісні прикметники можуть утворювати ступені порівняння. 1. Вищий ступінь. • Проста форма (за допомогою -іш-, -ш-). добрий — добріший. • Складена форма (за допомогою слів більш або менш). добрий — більш добрий. 2. Найвищий ступінь. • Проста форма (за допомогою най-, ок-, що- та прикметника вищого ступеня). щонайдобріший. • Складена форма (за допомогою слів найбільш, найменш або від усіх, над усе та прикметника вищого ступеня). найбільш добрий, добріший над усе.

Числівник – це самостійна частина мови, яка називає кількість або порядок предметів при лічбі (скільки? котрий?). За характером називання і граматичними ознаками числівники поділяють на кількісні і порядкові. Кількісні числівники називають кількість предметів і виділяються питанням скільки? За специфікою називання кількості предметів кількісні числівники поділяються на такі групи:

• 1) власне-кількісні – називають кількість окремих предметів: п’ять, сімдесят вісім, сто, двісті один;

• 2) дробові – називають кількість частин предмета: півтора, дві третіх, вісім десятих;

• 3) збірні – називають кількість сукупних предметів: обидва, семеро, тридцятеро;

• 4)неозначено-кількісні – називають приблизну кількість предметів: кілька, кількадесят, багато, чимало.

Існує така форма запису дробових числівників: сім цілих п’ять десятих, у якій слово цілих є прикметником, а не числівником (7,5 – у словесному запису “цілих” це “математична кома”). Збірні числівники, як правило, утворюються від власне-кількісних перших трьох десятків (1-30) суфіксом -ер-, крім обоє, обидва (обидві), троє. Кількісні числівники змінюються за відмінками і не мають ознак числа і роду (за винятком один/одна/одне(о)/одні; два/дві; півтора/півтори). У реченні кількісні числівники виконують синтаксичні функції, як правило, разом з іменниками. Напр.: П’ять книг коштують тридцять гривень . (П’ять книг – складений підмет; тридцять гривень – складений додаток). Якщо ж числівники означають абстрактно-математичну кількість, вони не пов’язуються з іменниками і виконують синтаксичні функції самостійно. Напр.: Сім плюс два буде дев’ять . Корінь квадратний з двадцяти п’ятьох буде п'ять . Порядкові числівники називають порядок предметів при лічбі і виділяються питанням котрий? Порядкові числівники утворюються на базі власне-кількісних суфіксальним способом і способом словоскладання: п’ять→п’ят-Ø-ий; сорок→сорок-ов-ий; двісті→двохсот- Ø-ий; тисяча→тисяч-н-ий; двадцять три→ двадцять трет- Ø-ій; тисяча чотириста вісім→ тисяча +чотириста+ восьм-Ø-ий. За граматичними ознаками і формою порядкові числівники подібні до прикметників:

• а) вони змінюються за родами, числами і відмінками залежно від іменників (сьом-ий день, сьом-а година, сьом-е число, сьом-і дні);

• б) виконують ті самі синтаксичні функції, що й прикметник – означення та іменної частини присудка: Вам виходити на четвертій зупинці (означення). Він був першим на дистанції (іменна частина присудка).

За кількістю коренів і формою (за будовою) всі числівники поділяються на прості, складні і складені.

• 1) Прості числівники мають один корінь і виражаються одним словом: нуль, шість, сорок, мільйон, сотий, дев’ятий;

• 2) Складні числівники мають два і більше коренів і виражаються одним словом: одинадцять (один/десять), п’ятсот, сімдесятий, стодвадцятисемитисячний;

• 3) Складені числівники мають два і більше коренів і виражаються окремими словами: тридцять п’ять, мільйон триста тисяч, дві тисячі другий, три восьмих.

Запам'ятайте, що нуль, тисяча, мільйон, мільярд – це числівники, а половина, раз, частина, сотня – іменники.

Займенник — це частина мови, яка вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.

Займенники відповідають на ті питання, що й:

• іменник: хто? що? (ми, ніщо, хтось);

• прикметник: який? чий? (інший, нічий, такий, їхній);

• числівник: скільки? (стільки, ніскільки,скільки-небудь).

У словосполученнях буває:

• залежним (найчастіше від іменника або дієслова) словом: кожного учня; розповість комусь.

• головним словом: кожен із учнів; ніхто з присутніх.