26. Харківська історико-краєзнавча школа (хікш) та її роль у розвитку історичного кр-ва (хіх – поч. Хх ст.).

Формування ХІКШ відбувалося у рамках створеного у лютому 1877р. Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ) при Харківському університеті. Сумцов, який 20 років був секретарем ХІФТ, а також бл. 20 років його керівником, об’єднав навколо товариства представників змської інтелігенції, студенство, краєзнавців-любителів.1879р при товаристві виник Історичний архів,де на порч 90-х рр. було зосереджено біл 52 тис справ.при ХІФті був створений Комітет із видавництва літератури.Створюються безкоштовні громадські бібліотеки,читальні.На поч. ХХст тут діяли Музей красних мистецтв,який очолював проф. Є.К.Редін,нумізматичний кабінет(проф. сумцов М.Ф),історичний архів(прф Багалій Д.І),

Соумцов, Багалій, Єфименко, Сокальський, Халанський розробляли та опубліковували у різних виданнях програми з методичними вказівками, за якими відбувався збір пам’яток духовної та матеріальної культури, історико-географічних та лінгвістичних свідчень, опис населених пунктів, кустарних промислів, правових звичаїв, побуту сільського населення.

Матеріали з історико-етнографічними описами населених пунктів, весільних та інших обрядів, кустарних селянських промислах, побуту тощо були опубліковані у «Статистических листках» (1882-1885), щорічних Збірниках (1887-1889) Харківського губенського статистичного комітету, працях ХІФТ (21 том 1886-1914), на сторінках «Киевской старины», «Этнографическом обозрении», а токож у окрему виданому у 1898р. томі «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии».

Організаційний досвід ХІКШ на поч. ХХ ст. був успішно реалізований при підготовці та проведенні ХІІ і ХІІІ археологічних з’їздів у Харкові (1902) та Катеринославі (публікації «Труды предварительного комитета по устройству 12 Археологического съезда в Харькове»). У подальшому він знайшов свій вираз у діяльності Музею Слобідської України ім. Сковороди, музею церковних старожитностей при ХІФТ, Науково-дослідної кафедри історії української культури ім. Багалія.

Чимало цінних документів історії Слобожанщини зосередилось у історичному архіві ХІФТ.

Вчені-представники ХІКШ – Потебня, Багалій («История города Харькова за 250 лет его существования…», «Очерки русской истории…», «Опыт истории Харьковского университета», «Історія Слобідської України» (1918)), Редін, Сумцов («Слобожане. Історико-етнографічна розвідка»), Дринов, Кирпичников, Русов, Савва, Плохинський.

27. Київська історична школа.

У сер. 19 ст. відбувається пожвавлення економ. життя, що створює надії на створення у Києві центру регіональних досліджень. Була створена «Комисия височайше утвержденная при императорском университете св..Владимира для описания губерній Киевского ученого округа: Подольской, Волынской, Киевской, Черниговской, Полтавской» Її мета – дослідження губерній у природничому, с\г, пром. відношеннях і статистичного їх описання. Комісія претендувала на статус регіонального народознавчого центру. Журавський склав «План статистичного описання губерній» на 55 розділів і включав 418 питань. 10-й розділ говорив про надання відомостей про поступове заселення краю і етнографічні дослідження про племена. Члени комісії цікавилися мовно-діалектичними відм. у різних регіонах та губерніях округу і пит. укр-го етнічного кордону. Комісія ввела у практику експедиційний метод збирання матеріалу, розробки спеціальних програм обстежень, впровадження анкетування та метод картографування. Було видано 670 примірників «Програми». Комісія здійснила огляди Таращі, Остра, Переяслава, Ніжинського повіту. Вона співпрацювала з РГТ. 1864 року ліквідована. Подальший розвиток пов’язують із діяльністю громад, а саме Київської. Збирали і видавали укр. пісні, складали укр. словник, підручник з географії. Відновлення регіональних істор. студій на поч. 70-х «Громада» завдячує своїм членам – Драгоманову, Чубинському. В 1870 Олександр ІІ розпорядився виділити гроші на організацію етнографічно-статистичної експедиції у ново приєднані райони. Керівником експедиції став Чубинський. Результати експедиції: матеріали видані 7 томами. Створено в Києві регіонального народознавчого центру. 1873 – відділ РГТ у Києві, який створив наукову бібліотеку, музей з географії та етнографії. Провів перепис населення Києва. Голова – Шмідт, заступник Антонович. Згодом голова Антонович, заступник Чубинський. Антонович і Драгоманов ств. пісенну збірку. Ліквідований. 1907 – утв. Укр. наукове тов.-во з ініціативи Грушевського

28. Кр-во на Волині.

На зламіХУШ-ХІХ ст.ст.вРосії спостерігається посилений інтерес до історії. Набирають популярності історичні праці Карамзіна. Досліджуючи давню історію Російської імперії, він неодноразово згадує ті чи інші події, повязані з Волинською землею.

Першою працею з історії краю є книга "Волынские записки, сочиненньїе Степаном Руссовьгм в Житомире", яка з'явилась 1809 в СПб. Її автор Руссов. Книга написана в дусі офіційної російської історіографії. Волинь автор вважає невід'ємною частиною Російської Імперії,

Слід відмітити діяльність "Тимчасової комісії для розгляду давніх актів при Київському, Волинському, Подільському генерал-губернатору", створеної в листопаді 1843 р. Основними завданнями комісії були збір, вивчення, публікація речових та письмових пам'яток старовини: історичних пісень, легенд, дослідження археологічних пам'яток.

Великий внесок у становлення української історичної науки зробив видатний вчений Максимович. 1835, р, за_ініціативою М. Максимовича було засноване перше в Києві історичне товариство під назвою "Тимчасовий комітет для розшуку старожитностей",

Досліджував деякі проблеми історії Волині. У 1840-1842 р.р. вчений випускав літературний альманах "Киевлянин", де помістив статтю про древню історію Волині - "Волинь до XI в. М. Максимовичу належить перша науково обгрунтована періодизація історії Волині, яку він ділить на 5 етапів: М. Максимович першим в українській історіографії почав розробляти історію міст і сіл України.

1838 р.в Житомирі почали виходити "Вольшские губернские ведомости" (ВГВ

З осені 1845 р. по березень 1847 р. у археографічній комісії працював Тарас Григорович Шевченко

Певний слід у волинському краєзнавстві залишив М. І. Костомаров. У 1844 р. йому запропоновано посаду вчителя історії Рівненської гімназії. Тут він не обмежувався педагогічною діяльністю, здійснив ряд подорожей по історичних місцях краю.

1867 році вийшла монографія Л. Крушинського "Исторический очерк Волыни”. Важливий вплив на її формування мала історична школа професора В. Б. Антоновича. Наприкінці XIX ст. В. Антонович видав ґрунтовну працю про Волинські старожитності, яка й сьогодні не втратила актуальності - "Археологическая карта Вольїнской губернии"

Микола Павлович Дашкевич - Ряд праць присвятив історії князівської України-Русі, Великого князівства Литовського в той час, коли до його складу належали замлі Волині

Питання волинської історії розглядаються і в працях Грушевського. Вже в одній з перших його робіт "Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия" (1891 р.) М. Грушевський роглядає історію Київської землі у взаємозв'язку з регіонами України, в тому числі і волинським.

Помітне місце в історіографії волинського краєзнавства займає книга”Волынь. Исторические судьбьі Юго-Западного края" видрукувана П. М. Батюшковим в СПб 1888.

Краєзнавці вивчали минуле населених пунктів, йшов процес нагромадження фактичного матеріалу про мікрорегіони краю. Історико-статистичні розвідки міст і сіл здійснили А.Братчиков, В. Пероговський, , Л. Рафальський тощо.

Важливе значення має доробок викладача Волинської духовної семінарії Миколи Івановича Теодоровича. У 80-х р. на сторінках ВЕВ опублікував велику працю "Историко-статистическое описание церквей и приходов Вольїнской епархии".

Особлива роль у активізації краєзнавчих досліджень Волині належить "Товариству дослідників Волині".