78. Загальна характеристика історико-культурних заповідників України.

Система державних історико-культурних заповідників в Україні почала формуватися в 20-х роках, коли партійно-урядовими постановами створено десять перших державних заповідників (Ольвія, Могила Т.Шевченка у Каневі, Всеукраїнський музейний городок, Кам'янець-Подільська фортеця, Монастир босих кармелітів у Бердичеві, Замок князів Острозьких у Старокостянтинові, Кирилівський монастир у Києві, Спасо-Преображенський собор, Троїцько-Іллінський та Єлецький монастирі в Чернігові, Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, дендропарк „Софіївка" в Умані). Московсько-більшовицький погром української культури й масове нищення пам'яток у 30-х роках поклали край діяльності більшості заповідників. По війні деякі з них відродилися. 1944 року створено заповідник „Софійський музей" у Києві, філією якого 1958 року стала Судацька фортеця в Криму. У 50 - 60-х роках ухвалено постанови про організацію історико-культурних заповідників „Кам'яна Могила", „Хутір Надія", „Хортиця". А в 70-х роках стався поворот до комплексної охорони пам'яток разом із довкіллям. Почалося створення заповідників, що охоплювали історичні середмістя Львова (1975 р.), Кам'янця-Подільського (1977 р.), Чернігова, Новгорода-Сіверського (1978 р.), Переяслава-Хмельпицького (1979 р.), Острога (1981 р.), Луцька (1985 р.), Путивля (1986 р.), Києва (1987 р.). Різноманітність видів комплексної історико-культурної спадщини відбилася в організації таких різновидів історико-культурних заповідників, як історико-архітектурні, історико-археологічні, історико-меморіальні, літературно-меморіальні, садово-паркові, музеї-заповідиики.

Найбільше заповідників створено від 1990 року, особливо за 15 років незалежності України – більше 20. Етапом розвитку заповідної справи став Указ Президента України від 1994 року про надання провідним заповідникам України статусу національних закладів культури із заліченням їх до невідкличної загальнодержавної власності й підпорядкуванням безпосередньо Міністерству культури України або Держкоммістобудування України.

Сучасне пам'яткознавство розглядає заповідники як спеціально виокремлені терени, на яких містяться історичні комплекси, ансамблі, що становлять видатну наукову, історичну, мистецьку чи іншу культурну цінність і які охороняються державою та вилучаються з усіх видів господарського використання.

79. Історико-культурні заповідники Києва.

Національний заповідник „Софія Київська". Створений 1944 року як Державний архітектурно-історичний заповідник „Софійський музей" на базі музею, організованого в Софійському соборі 1934 року. Указом Президента України 1994 року надано статус національного й сучасне найменування. Охоплює всю територію Софійського катедрального монастиря з 10 архітектурними пам'ятками ХІ-ХІХ століть. Передано кілька найвидатніших пам'яток Києва: 1965 року -Кирилівську церкву (XII ст.), 1968 року - Андріївську церкву (XVIII ст.), 1982 року - Золоті ворота (XI ст.).

У фондах - понад 60 тисяч одиниць зберігання. На цій базі створюється Музей архітектури України. 1990 року включено до Списку всесвітньої спадщини.

Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник.

Створений 1926 року в межах території Києво-Печерської лаври. Площа 28 га. Включає.понад 80 пам'яток архітектури та інших споруд історичної забудови. Діють музеї: книги і книгодрукування; історичних коштовностей; народного декоративного мистецтва та інші. У фондах понад 60 тисяч одиниць зберігання (твори образотворчого й ужиткового мистецтва, стародруки, рукописи, археологічні збірки). 1990 року включено до Списку всесвітньої спадщини. 1988 року чернечій громаді відновленого Київського Свято-Успенського Печерського монастиря (лаври) передано комплекс Дальніх печер, а 1990 року - комплекс Ближніх печер. Указом Президента України від 1996 року надано статус національного.

Державний історико-культурний заповідник „Стародавній Київ". Створений 1987 року в межах найстародавніших історичних районів Києва -Верхнього міста й Подолу, на базі їхніх нерухомих пам'яток історії та культури. Включає 31 пам'ятку архітектури, 10 пам'яток історії, 25 пам'яток археології.

Державний історико-меморіальний заповідник „Лук'янівське кладовище" в м. Києві. Створений 1994 року на базі комплексу нерухомих пам'яток історії та монументального мистецтва Лук'янівського цивільного кладовища, де поховані, зокрема, митці Ф.Кричевський, Г.Світлицький, О. і М.Мурашки, М.Пимоненко, архітекти П.Альошин, О.Вербицький, О.Кобелєв, вчені К.Воблий, О.Новицький, П.Тутковський, а також жертви комуністичного терору 1930 -1938 років.