73. Слобожанщина як ігк і етнографічна область.

До історичної області Слобожанщини входила територія сучасних Харківської, пд частини Сумської, північних районів Донецької і Луганської областей України. Крім того, в склад Слобожанщини входила південно-східна територія теперішніх Воронезької, південно-західна частина Бєлгородської Областей Російської Федерації.

Цей край з давніх давен був заселений і освоєний різними народами. На його території знайдено в багатьох місцях залишки матеріальної культури людей, які жили тут з раннього залізного віку. Зокрема відкрито рештки поселень VI – ІІІ ст. до нашого літочислення біля сіл Велика Гомільша, Караван, Велика Данилівка, Хорошів, Мохнач, Островерхівка (Харківська область), Велика Рибиця (Сумська область. Ці селища і укріплені городища належали осідлому населенню, яке займалося головним чином хліборобством і скотарством. У І—V ст. нашого літочислення мережа поселень тут стала більш густою. Археологи налічують на цій території близько 40 селищ і могильників, де знайдено пам'ятки культури «полів поховання». Це було осідле населення, яке займалось.землеробством і знало багато видів ремесел. Керамічні вироби, а особливо знайдені римські монети, свідчать про широкі торговельні зв'язки людей культури, «полів поховання» насамперед з Причорномор'ям, а також з Середземномор'ям і західноєвропейськими народами.

Після появи в першому тисячолітті нашого літочислення на території Східної Європи слов'янських племен вони освоюють і землі майбутньої Слобожанщини. Місцеве населення в основному належало до слов'янського племені сіверян. Населенню доводилось постійно відбивати напади кочівників як зі оходу, так із півдня. Після утворення давньоруської держави – Київської Русі – ця територія ввійшла до її складу.

Однак на Заваді цього розвитку стають постійні "напади на територію таких кочових народів як печеніги,; в подальшому лоловців. Після розпаду давньоруської держави на окремі князівства і входження земель цього регіону в Переяславське князівство, посилений натиск кочівників-половців примусив місцеве населення з кінця XI ст. поступово відсувались з півдня на північ.

Вся місцевість разом з суміжними степовими просторами аж до XVI ст. уявляла собою «дике поле».

Починаючи з другої половини XVII ст. подальше формування території Слобожанщини йшло за рахунок освоєння її земель, головним чином українського населення.

Заселення Слобожанщини відбувалось досить нерівномірно. Швидше і густіше заселялись території Сумського, Хар­ківського, Охтирського та Острозького полків. Пізніше і дещо рідше землі Ізюмського полку.

Одночасно з українцями ця територія активно освоювалась і російським населенням. Це привело до того, що Слобожанщина стала тим регіоном, де різні відтінки української та російської культури взаємодоповнювали одна одну і на цій підставі сформувалася оригінальна українська слобожанська

культура із своєрідними народними традиціями.

В основі адміністративно-політичного устрою Слобідської України з середини XVII ст. лежала козацька полкова система. У другій половині XVII ст. тут було п'ять полків: Харківський, Сумській, Охтирський, Острогозький, з 1685 року Ізюмський. Наприкінці XVII—на поч. XVIII ст.на Слобожанщині зберігався козацько-старшинський адміністративно-політичний устрій. У 1764 році Катериною II було остаточно ліквідовано гетьманство в Україні, а у 1768 році і козацьку службу на Слобожанщині. На землях Слобожанщини була утворена Слобідсько-Українська губернія на чолі з царськими урядовцями. 1780 року Слобідсько-Українська губернія була перейменована в Харківське намісництво, яке проіснувало як окрема адміністративно-територіащьна одиниця до грудня 1796 року.

На початку XX століття українські землі, в тому числі і Слобідська Україна, що знаходились у складі Російської імперії, входили до 9 губерній: Київська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Подільська, Чернігівська, Волинська і Таврійська (без Криму). Між тим, значна частина українського населення мешкала поза межами цих губерній — на Курщині і Воронежчині, Дону і Кубані.

З радянських часів в травні 1920 року територію України було поділено на 12 губерній: Київську, Харківську, Донецьку, Полтавську, Одеську, Олександрійську, Кременчуцьку, Миколаївську, Чернігівську, Подільську, Волинську, Катеринославську (з 1921 р. Запорізьку). З середини 1925 р. був ліквідований поділ на губернії і вводився новий адміністративно-територіальний подій: округ, район, сіль-рада. Територія Слобожанщини (землі в кордонах України) була поділена на Харківський, Сумський, Ізюмський та Куп'янський округи.