
- •1.Генеза кр-ва як спеціальної галузі знання.
- •3. Історико-географічний край (ігк) як об’єкт кр-ва та природно-історично-територіальний комплекс і система (стк).
- •6. Основні складові (профільні напрямки) кр-ва.
- •7. Організаційні форми кр-ва.
- •8. Об᾽єктно-предметна сфера національного кр-ва.
- •9. Історичне кр-во як наукова та навчальна дисципліна, його завдання.
- •12. Об’єкт та основні напрямки історико – краєзнавчих досліджень.
- •10, 11. Роль та місце історико - краєзнавчих в теорії та практиці історичного пізнання. Особливості історико - краєзнавчих (локальних) досліджень.
- •13.Метрологічні основи та функції кр-ва.
- •14. Зв’язок історичного кр-ва з іншими науками та сід.
- •24. Зародження та розвиток історичної науки на Закарпатті (к. Хvііі – поч. Хх ст.).
- •26. Харківська історико-краєзнавча школа (хікш) та її роль у розвитку історичного кр-ва (хіх – поч. Хх ст.).
- •27. Київська історична школа.
- •29. Краєзнавчі дослідження Поділля (хіх – поч. Хх).
- •31. Краєзнавчі дослідження Придніпров’я.
- •32.Дослідження Південої Укр
- •33. Краєзнавство Крима.
- •35. Піднесення краєзнавчого руху в 20-ті роки. Форми краєзнавчих організацій.
- •36. Вуан – організатор та координатор краєзнавчих досліджень в республіці.
- •37. Краєзнавчі періодичні видання.
- •39. Краєзнавсьво у 30-ті роки.
- •40. Проблеми відродження кр-ва в кінці 40-х на початку 50-х рр. Хх ст.
- •41. Історичне кр-во у 60-ті – 70-ті рр. Хх ст.
- •42. «Історія міст і сіл Української рср» та вплив її на піднесення краєзнавчого руху та розширення краєзнавчих досліджень.
- •43. Розвиток кр-ва у 80-90-ті рр. Хх – на поч.. Ххі ст.
- •44. Створення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців (вск).
- •45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.
- •46. Стан пам’яткоохоронної роботи та заповідної справи у 40-50-ті рр. Хх ст.
- •47. Створення та діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (утопік). Заповідна справа у 60-х рр.
- •48.Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.
- •50.Типологія музеїв. Історико краєзнавчий музей як осередок досліджень та поширення знань з історії краю.
- •52. Навчально-виховна та науково-дослідницька діяльність вищіх закладів освіти в галузі історичного кр-ва.
- •54. Краєзнавство у навчальному процесі (на уроках історії, факультативних заняттях).
- •57. Польові роботи з історичного краєзнавства.
- •61. Основні віхи історичного розвитку та визначні пам’ятки Закарпаття.
- •62. Галичина: основні періоди історичного розвитку краю.
- •63. Покуття – історико-етнографічна область і край.
- •64. Холмщина і Підляшшя – українські етнічні землі.
- •65.Історія Волині
- •67. Північна Буковина – ігк України.
- •68. Північна Бесарабія.
- •71. Історія Полтавщини.
- •72. Придніпров’я та Запоріжжя як ігк.
- •73. Слобожанщина як ігк і етнографічна область.
- •74. Донеччина
- •75. Херсонщина: історія краю.
- •76.Одещина та Бессарабія
- •78. Загальна характеристика історико-культурних заповідників України.
- •79. Історико-культурні заповідники Києва.
- •80.Софія Київська
- •82. Історико-культурні заповідники Київської області.
- •83. Історико-культурні заповідники Чернігово-Сіверщини.
- •84. Історико-культурні заповідники Сумської області.
- •85. Міста-столиці гетьманської дер-ви.
- •86. Історико-культурні заповідники Галичини.
- •87. Державний історико-культурний заповідник у Львові..
- •88. Історико-культурні заповідники Поділля.
- •90. Історико-культурні заповідники Полтавщини.
- •92.Національний заповідник "Хортиця"
- •93. Історико-культурні заповідники Черкащини.
- •95.Чигирин
- •98. Історико-культурні заповідники Крима.
- •99.Херсонес
68. Північна Бесарабія.
Бессарабія-істор. регіон між ріками Дністер, Прут і гилом Дунаю. Нині на його теренах – значна частина Одеської обл., Чернів. обл. та основна частина сучасної Молдавії. До19 ст. Б. називалася лише пд.. частина регіону. Від 3-го ст.. тут проходили готи гуни, авари… На поч.. 6 ст. з’явилися слов’яни давні(бл. 100 поселень). Регіон у різні часи перебував під впливом скіфської, сарматської та антської к-р. Пізніше тут побували печеніги, торки, половці… У 11-14 ст. землі Б. входили до складу К.Р., Галицького князівства. У сер. 14 ст. утворене на правобережжі р.Прут Молдавське князівство поширює свою владу АН лівобережжя, передовсім на центр. Загарбання османами погіршило становище українців, з часів уличів жили на Хотинщині. Наприкінці 16-поч 17 ст. галицькі православні втікали від релігійного гніту за Прут. Активізація Росії в регіоні сприяє активному відновленню зв’язків між ліво- і правобережжям Дністра. Важливу роль у освоєнні Пд. Б. відіграли козаки, що поселились на Дунаї після зруйнування Січі в 1709. Після зруйнування Нової Січі до Подунав’я й Придністров’я прийшли козаки разом із посполитими йстворили Задунайську Січ. Потім активно допомагали рос. армії визволяти Б. та пд. України від турків. Після включення Б. до Росії 1812р. укр.. волонтерські полки активно заселяють Буджак. Внаслідок реформи управління державними селянами та ін. заходів до Б. масово переселялися селяни укр.. губ. Утворювалися укр. саела. Перша світова війна перетворила Б. на об’єкт міжнародного торгу. Фальсифіковане рішення Сфатул церій 1918р. що стало підставою приєднати Б. до Румунії.ю виникло всупереч рішучим протестам представників укр.. населення. Паризьким протоколом 1920 санкціонували загрбання Б. Румунією. 1940 Румунія прийняла ультиматум СРСР та зреклася Б. Центр регіон Б разом із частиною Молдавської АРСР утворили Молд. РСР.
70. Чернігово-Сіверщина, історико-географічний край, північно-східна частина України. У 19 — першій чверті 20 ст. територія Чернігово-Сіверщини приблизно сходилася з територією Чернігівської губернії. Перші Сліди людності на території Чернігово-Сіверщини належать до сер. палеоліту;. З початком нової ери відомі слов'янські поселення. У ранню добу на Чернігово-Сіверщині жили з 9 ст. сіверяни; тоді ж Чернігово-Сіверщина увійшла до складу Київської держави, в 11 ст. утворилося Чернігівське Князівство, а м. Чернігів (з 907) стало значним політично-культурним й економічним центром Русі. Інші міста Чернігово-Сіверщини: Любеч, Новгород-Сіверський, Стародуб, Ніжин, Прилуки,. З кін. 11 ст. Чернігово-Сіверщина поділилася на менші складові князівства; серед них Чернігівське і Новгород-Сіверське. 1239 Чернігово-Сіверщину захопили татари, і вона опинилася у васальній залежности від Золотої Орди. У 1345 — 52 pp. лит. СТ. кн. Ольґерд підкорив собі Чернігово-Сіверщину. У наслідок війни між Литвою і Москвою в 1500 — 1503 Чернігово-Сіверщина опанувала на одне століття Москва. За Деулінським перемир'ям Чернігово-Сіверщина відійшла 1618 до Польщі. 1635 в північна частині Чернігово-Сіверщини створено Чернігівське воєводство, а півд. частина перейшла до Київського воєводства. У кін. 1648 створено Чернігівський, Ніжинський і Стародубський полки, які увійшли до складу козацько-гетьманської держави. За Андрусівською угодою між Москвою і Польщею (1667) Чернігово-Сіверщина разом з Лівобережжям підпала під зверхність Москви. Столицею Гетьманщини стали міста на Чернігово-Сіверщині: Батурин , згодом Глухів. Після ліквідації Гетьманату і полкового устрою рос. уряд створив 1782 на території Чернігово-Сіверщини два намісництва: Чернігівське і Новгород-Сіверське. 1782 з цих намісництв утворено Малоросійську губернію з осідком у Чернігові, а 1802 знову її поділено на Чернігівську і Полтавську губернії. З кін. 1880-их pp. до 1920 на Чернігово-Сіверщині діяли земства. Захопивши остаточно Чернігово-Сіверщину в кінці 1918 й на початку 1919, більшовики відірвали від Чернігівської губернії 4 північних повіти, приєднавши їх до РСФСР. 1925 Чернігівську губернію ліквідовано Іі поділено на округи: Чернігівський, Глухівський, Ніжинський і Конотопський. 1930 повернено Україні Путивль. 1932 утворено Чернігівську область, 1939 відокремлено з неї Сумську область. Після розпаду СРСР та утворення незалежної України Чернігово-Сіверщина увійшла до складу останньої, зберігаючи адміністративний поділ радянських часів (тобто охоплює сучасну Чернігівську та частину Сумскої областей).