65.Історія Волині

Перші поселення на Волині відомі з пізнього палеоліту - кількасот археологічних пам'яток (укріплені городища, поселення, могильники). В І тис. нашої ери тут мешкали східнослов'янські племена дулібів, що згодом стали називатися бужанами, а в IX ст. - волинянами. Назва краю походить від древнього міста Волинь (або Велинь), що існува-ло у гирлі річки Гучва (ліва притока Західного Бугу) біля сучасного села Грудек (Польща) і зникло з літописних джерел в середині XII ст. Непроста історія Волині останнього тисячоліття, мабуть, найяскравіше віддзеркалює процес формування українського етносу, що складався у взаємовідносинах підлеглих Польщі, Литви та Росії з корінним населенням краю. Самостійне існування місцевих племен припинилося у другій половині Х ст., коли вони підпали під владу Києва, і утворилося Волинське князівство. Князівська влада згодом розширила володіння, об'єднавшись з сусіднім Галицьким князівством, але на початку XIV ст. втратила незалежність і підпала під володіння Литви. Хазяйнування північного сусіда тривало до кінця XVI ст., коли Люблінська, а згодом Брестська унії відкрили до Волині шлях полякам і католицькому духовенству. Наші сучасні західні сусіди ґрунтовно панували на Волині до другого (1793 р.) і третього (1795 р.) розділу Польщі, після яких у межах Російської імперії була створена велетенська Волинська губернія, що вперше об'єднала всі землі краю у окрему адміністративно-територіальну одиницю. Російські самодержці в цілому досить лояльно відносилися до шляхетних землевласників на задвірках своєї імперії, тому польська присутність на Волині фактично зберігалася до її краху. Радянська ж влада почала опікуватися проблемою збирання етнічних українських земель лише напередодні ІІ світової війни (сумнозвісний пакт Молотова - Риббентропа), по завершенні якої Волинь отримала сучасні адміністративно-територіальні кордони, що до сьогодення зберігаються і в незалежній державі. Не зважаючи на бурхливу історію на Волині збереглися архітектурні пам'ятки, що є символами кожного зі згаданих вище етапів формування краю. Про князівську епоху нагадує побудований в середині ХІІ ст. величезний Мстиславів храм (Успенський собор, м. Володимир-Волинський). Час литовського панування символізують башти і мури Луцького замку, започаткованого в середині XIV ст. Період польського освоєння краю ілюструють численні костьоли, що своїми розмірами і архітектурними примхами на фоні скромних, часто-густо дерев'яних, переважно сільських церков, мимоволі підкреслюють довгострокову спробу панування носіїв католицизму на канонічно православних землях.

Рівнинні терени Волині, майже навпіл розділені на дві великі субширотно розта-шовані смуги. На півночі панують безкраї щільно залісені і заболочені простори Полі-ської низовини, що випросталася вздовж Прип'яті та її приток - Горині, Случі, Стиря тощо. Лише маловиразне в рельєфі Волинське пасмо та окремі виходи на поверхню екзотичних для України базальтів (Костопільський район Рівненщини) та кристалічних порід Українського щита (Житомирська, Рівненська та Хмельницька області), не тільки пожвавлюють навколишні краєвиди, а й подекуди створюють дивовижної краси ландшафти, що отримують багатозначущу і ефектно-поважну місцеву назву - Надслучанська Швейцарія (Березнівський район Рівненщини). Більш виразна південна частина краю розташована у межах Волинської височини. Вона є своєрідною перехідною частиною - своєрідною сходинкою між низовинним Поліссям і більш рельєфно виразною Подільською височиною. Саме тут, на півдні Волині, а не на спаплюженому останнім льодовиком Поліссі, з'явилися перші палеолітичні поселення. Тисячоліття потому в цих краях в 1556-1561 рр. в столиці колишнього удільного князівства часів Київської Русі (південь сучасної Рівненської області) створене Пересопницьке євангеліє, що вважається видатною пам'яткою староукраїнської мови, на якій при інаугурації присягав перший президент незалежної України. Трошки згодом неподалік, в Острозі, Іван Федоров надрукував "Буквар" (1578 р.) та "Острозьку біблію" (1581 р.) - перше повне видання біблії перекладеної на східнослов'янський варіант церковнослов'янської мови. На теренах Волині були створені Поліський (площа 201.04 км2, створений в 1968 р.; зберігає типові ландшафти - високі піщані гряди, дюни і вали, що утворилися в льо-довиковий період у межах сучасної Житомирщини), Рівненський (площа 470.47 кв.км, створений в 1999 р.; опікується збереженням величезних болотних масивів чотирьох районів Рівненщини) і "Медобори" (філія "Кременецькі гори", площа 10.0 кв.км, створе-ний в 1990 р.; предмет охорони - окремі пагорби східної частини Гологоро-Кременецького кряжу, висотою 395-406 м, що за часів Російською імперії була найвищою точкою її рівнинних європейських просторів) природні заповідники. На Волині існує один з найвідоміших національних природних парків України - Шацький, що об'єднав у своїх межах чудові умови для відпочинку і 22 озера, серед яких і найглибше і найвідоміше в країні - Світязь.

66.Поділля (Подільська земля) — історико-географічна область України, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівих приток Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і невеликі частини Івано-Франківської і Львівської областей. На Поділлі люди жили з давніх давен. В 4—3 тисячоліттях до н.е. на цій території були поселення трипільської культури. Первісним осередком майбутнього центру Поділля стала фортеця Кліпедава (Петрадава), навколо якого пізніше сформувалося місто Кам'янець-Подільський. У Галицько-Волинському літописі ця територія відома під назвою «Пониззя». Уперше назва «Поділля» вживається у документах 14 століття. Історики та етнографи поділяють Поділля на Східне і Західне. У 1360-х землі Поділля, що перебували під контролем орд татарських ханів, були завойовані литовськими князями і увійшло до складу Великого князівства Литовського. Великий князь Ольгерд призначив намісником Поділля князя Федора Коріатовича. 1430 на Поділля здійснило похід польське військо. Проти польського панування вибухнуло Бакотське повстання 1431-1434. Після його придушення територія Західного Поділля з містами Кам'янець, Смотрич, Бакота, Скала відійшла до Польщі. 1434 у Західному Поділлі було запроваджено польський адміністративно-територіальний устрій і утворено Подільське воєводство (адміністративний центр — Кам'янець), яке складалося з Кам'янецького, Летичівськогоі Червоногородського повітів. Східне Поділля залишилось у складі Великого князівства Литовського. У середині 15 століття автономія Поділля була скасована і в 1566 році утворено Брацлавське воєводство, що включало Брацлавський, Вінницький і Звенигородський повіти. Адміністративним центром до 1598 був Брацлав, згодом — Вінниця (див. також Брацлавщина). Після Люблінської унії 1569 територія Східного і Західного Поділля перебувала у складі Речі Посполитої. Ці землі зазнавали великих руйнувань і спустошень внаслідок набігів орд кримських і османських феодалів Чорним і Кучманським шляхами. Лише у другій половині 15 ст. на Поділля було вчинено не менше 33 нападів, а у 16 ст. - 35. Протягом 15-16 ст. на Поділлі відбувалися націо­нально-визвольні повстання, серед яких найбільш масштабнішими були рухи під проводом Мухи, С. Наливайка та ін. У ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 на П. поширився полково-сотенний устрій. На Східному П. утворено Брацлавський (22 сотні) і Кальницький (пізніше -Вінницький; 19 сотень) полки. За Андрусівським перемир'ям 1667 П. залишилося у складі Речі Посполитої. У 1672 на П. вторгнулося військо Османської імперії. На завойованій території турки утворили Подільський еялет з центром у Кам'янці. Лише після Карловицького конгресу 1698-99 П. знову повернулося до складу Речі Посполитої. У 18 ст. на П. відбува­ються ряд виступів українського населення, Палія повстання 1702-04, шириться гайдамацький рух, який переріс у Коліївщину. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої частину Західного Поділля було приєднано до Австрії. У 1793 Східне і решта Західного Поділля у складі земель Правобережної України захопила Російська імперія. На цих землях створено Подільське (7 повітів) і Брацлавське (9 повітів) намісництва. Царським указом від 12.12.1796 вони були об'єднані у Подільську губернію (1797) з центром у Кам'янці. У складі Подільської губернії перебували 12 повітів, У 20-30 рр. 19 ст. на П. відбувалися селянські виступи під проводом У. Кармалюка. Під час Першої світової війни 1914-1918 Поділля стала тереном бойових дій армій країн Антанти і Четверного Союзу, внаслідок чого господарство і населення краю зазнало колосальних втрат. У період Української Народної Республіки, згідно із законом про адміністративно-територіальний поділ України, ухваленого Українською Центральною Радою 6 березня 1918 до складу Подільської землі увійшли кам'янецький, проскурівський, ушицький, летичівський, більша частина могилівського і староконстянтинівського повітів (центр - м.Кам'янець), а до Брацлавщини - Вінницький, Брацлавський, частина Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільського повітів (центр - м.Вінниця). У 1917—1921 на землях Поділля відбувалися бої Армії Української Народної Республіки і Української Галицької Армії з військами чужоземних окупантів — більшовиками, денікінцями та польською армією. 1919 у Вінниці і Кам'янці-Подільському деякий час перебував уряд Української Народної Республіки. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917—1921 частина земель Поділля увійшла до складу УРСР. На територіальній основі Східного і Західного Поділля існувала Подільська губернія (скасована постановою ВУЦВК від 3 червня 1925). 1932 було створено Вінницьку, а 22 вересня 1937 - Житомирську області УРСР. Частина Західного Поділля по річку Збруч у 1921—1939 входила до складу Польщі. Після Другої світової війни 1939-1941 вся територія Поділля увійшло до складу областей УРСР. Сьогодні площа Поділля становить близько 61 тис. кв. км., чисельність населення — близько 4,6 млн. чол.