61. Основні віхи історичного розвитку та визначні пам’ятки Закарпаття.

Історико-географічний край Закарпаття розмішений на крайньому заході України і є єдиною частиною України, що розташована за Головним Карпатським хребтом.

Закарпаття як ІГК покриває сучасну Закарпатську область.Поза межами України залишились: частина Марамарвщиии, що зараз входить до Румунії, а також західна частина - Пряшівщина, що належить Словаччині.

Територія історико-географічного краю Закарпаття зазнавала протягом історичного часу значних змін, особливо в пертій половині XX ст. Так, із 1938 р. після Віденського арбітражу Карпатська Україна обіймала лише етнографічну територію без м. Ужгорода і Мукачева. Згодом адміністративна одиниця Закарпаття в межах Угорщини 1939-44 рр. була зменшена ще на територію з містами Севлюш, Тячів і Солотвине, натомість її збільшено на заході за рахунок Словаччини. Закарпаття в межах України охоплює ту ж територію, що й у колишній Чехо-Словаччині, збільшену на південному заході територією м. Чоп.

Територія Закарпаття неоднорідна за своєю просторовою етнографічною репрезентацією (Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Марамарощина).

Найстаріші археологічні знахідки на території Закарпаття походять із палеолітичної доби і відносяться до ашельського часу раннього палеоліту Унікальною (Королеве). Бл. 40 місцезнаходжень мезолітичної доби (Рокосове). Неоліт – культура Криш (Заставне Берегівського р-ну, Рівне Мукачівського р-ну); культура лінійно-стрічкової кераміки (Ужгород, Мукачеве, Дравці); культура мальованої кераміки (Дрисине, Дякове, Рафайлове). Енеоліт – полгарська культура (Мукачеве, Берегове, Дідове, Великі Лази); баденська культура (Заставне, Мукачеве). Бронза – курганна культура шнуркової кераміки, культура Отомань (Заболоття, Берегове); станівська культура (Мукачеве, Берегове). Кінець бронзової –поч. залізної доби – культура фракійського гальштату (Іршава, Дідове). В останні століття до н.е. регіон опановують кельти – залізна культура.

Слов’янський колонізаційний процес, 2 ст. н.е. – культура карпатських курганів ( біля с. Іза); др. пол. 1 тис. н.е. – празька культура (Ужгород); культури типу Луки-Райковецької. На землях Закарпаття наприкінці 1 тис. н.е. осідали хорвати. Слов’яни Закарпаття у 6-8 ст. перебували під владою аварів, а потім входили до складу Болгарського царства, у Х ст. до сфери впливу КР.

Після смерті Володимира Великого король Стефан І прилучив Закарпаття до Угорщини. Від половини ХІІІ ст. - до кінця XV ст. Закарпаття охоплюють два колонізаційних рухи: зі сходу - волоський та із заходу -німецько-словацький.

XVII ст. - початок ХУШ ст. відзначається своїми частими військовими сутичками.

Від половини XVII ст. на Закарпатті почалася боротьба між православними й уніатами, викликана занепадом православ'я і боротьбою між католицизмом і протестантизмом в Угорщині. Угорські кальвіністські магнати намагатися завести реформаційні порядки і в православних парафіях. Це змусило представників частини закарпатського православного священегва, щоб вберегти свою релігійну окремішність, вдатися до унії, яка була запроваджена 1646 р. (Ужгородська унія).

У 1848 р. почалася угорська революція, однак її шовіністичне спрямування відштовхнуло від неї слов'янські народи.

Із посиленням абсолютизму (1867) в Австрії та з новим зростанням угорського націонадізму серед закарпатської інтелігенції дедалі виразніше виявляється орієнтація на зовнішні чинники: частина її угорщиться, а серед решти поширюється ідеологія москвофільства.

Становище закарпатських українців погіршилося після створення в 1867 р. дуалістичної Австро-Угорської Монархії. Період 1900-1914 рр. позначився трьома тривалими важливими процесами: посиленням угорського тиску, новою хвилею москвофільської пропаганди і виникненням народно-української течії. Отже, в 1919 р. територія Закарпаття перебувала під різними владами: східне Закарпаття окупували румуни (за винятком Ясіня з кількома гуцульськими селами, де існувала т.зв. "Гуцульська республіка"), західну частину — чехи, а Березький комітат зали-шився за угорцями. Після прилучення Закарпаття до Чехо-Словаччини подітично-культурний розвиток регіону в 1920-39 рр. відбувався між чехословацьким централізмом і місцевим автономізмом. Закарпаття було виділене в окремий адміністративний край "Підкарпатська Русь", але поза його межами залишилося близько 100 тис. українців у межах Словаччини. 15.03.1939 р. одночасно з окупацією Чехії і Моравії Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття. На оборону стали відділи карпатської Січі. Ще до окутації Закарпаття 15.03.1939 р. зібрався Сойм Карпат України, який проголосив незалежність країни, прийняв конституцію і обрав президентом Карпато-Украінської Республіки А. Волошина.

Після визволення Закарпаття від угорської окупації восени 1944 р, між Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом 1945 р. було укладено угоду про вихід Закарпаття зі складу Чехо-Словаччини і приєднання його до України.

Видатні пам’яки – замок «Паланок» в Мукачевому (спочатку невилике укріплення створене для охорони кордонів КР, у 14 ст. перебудований князем Корятовичем, 16-18 ст. - перебудови); Замок в Ужгороді (кам’яна основа замку виникла у ХІІІст.), Невицький замок 14 ст., замки у Виноградові, Квасовому, Королевому, Середньому (12-14 ст.), греко-католицька церква і костел у Рахові (ХХ ст), Михайлівська церква 18 ст. у Сваляві, Хустський замок тощо.