48.Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.

У 70-ті рр. розпочався перехід до комплексної охорони культурної спадщини, охорони міст.

1976р. – м. Львів отримало титул заповідника-міста (площа Ринок, церковні пам’ятки – Успенська церква 16-17 ст., будівлі 40-х рр. 17ст.).

1977р. – Кам’янець-Подльський заповідник – місто.

1978р. – Чернігів, Новгород Сіверський.

1979р. – Переяслав-Хмельницький (нині Переяслав).

80-ті рр.: 1981р. – Остріг; 1985р. – Луцьк; 1986р. – Путивль, 1987р. – Керчь, Київ.

У 1990-ті рр.: Бахчисарай – 1990; Батурін, Люблін, Дубно – 1992; Галич, Одеса, Корсунь-Шевченків та ін. – 1994/1996 рр.

Міських заповідників 50% від загальної кількості заповідників.

Міські заповідники діляться на 3 типи:

заповілник-ансамбль – який створено на основі одного видатного ансамблю чи комплексу пам’яток. Наприклад, Путівль – Мовчанський монастир (16-19 ст.); Збараж – Збаражський замок (початок побудови 1620-1631рр.); Корсунь-Шевченківський – битва Б. Хмельницького;

заповідник-місто створене на основі всього історичного центру міста (Львів, Кам’янець-Подільський, Глухів, Луцьк, Дубно, Бутурин);

до промжного типу відносяться пам’яки міст (Чернігів, Новгород-Сіверський, Переяслав-Хмельницький, Бахчисарай, Остріг, Керч).

49. Сучасний стан пам’яткознавчої та пам’яткоохоронної роботи. Позитивні зміни в історико-заповідній справі (90-ті рр. ХХст. – поч. ХХІст.).

На рубіжі 1980-90-х рр. складено список міст, селищ, сіл України з усією культурно-історичною спадщиною (1399 міст – історико-архітектурна спадщина), їх поділяють на 4 типи. Львівська обл. – 112, Київ – 98, Терноп. обл. – 88, Херсон. обл. – найменше, 28.

У 80-90-ті рр. розроблено форму паспортизації міст, у 90-ті рр. паспортизовано понад 20 міст.

З дорученням президента у 2000р. було прийнято національну програму збереження і використання історичних міст. Існує список історичних міст – 366 історичних міст України. На сьогодні історико-культурних пам’яток України близько 150 тис. Стоїть питання про необхідність провести суспільний облік, готується «Звід пам’яток історії та культури» (робота розпочата 1983р. і триває до сьогодні), який складатиметься з 28 томів. У 2000р. – указ призедента про те, щоб підготувати це видання до 2010р.

З набуттям державності до ЮНЕСКО включили заповідники – К-П Лавра, Софія, Київські та Львівські пам’ятки, виділяються кошти на їх реставрацію. Є пам’ятки, що отримали статус національних – пам’яник Шевченка в Каневі, Софія, К-П Лавра, Чигирин, близько 10 заповідників.

Відбудували Михайлівський собор, Володимирський собор у Херсонесі; у Полтаві, Одесі, Сімферополі – хочуть відбудувати ряд пам’яток.

На сучасному етапі у пам’якоохоронному русі налічується 24 тис. чоловік.

Пам’ятки фінансуються лише на 20%, 10% пам’яток архітектури знаходяться у незадовільному стані. За пам’ятки відповідають різні організації.

У 2000р. прийняли закон «Про охорону культурної спадщини» (у 1978р. був прийнятий закон про охорону пам’яток). Спершу в законі йде перелік термінів культурна спадщина, пам’ятки архітектури згідно із зіконом 100% мають бути державною власністю, інші пам’ятки можуть передаватись у приватну властність.