46. Стан пам’яткоохоронної роботи та заповідної справи у 40-50-ті рр. Хх ст.

1940р. – постанова РНК УРСР про утворення «Комітету охорони та збереження історико-культурних, архітектурних, археологічних пам’ятників». Не зміг розгорнути роботи, завадила 2 світова війна. Після війни розпочалася відбудова пам’яток, на цю справу – 150 млн. карб. Частина заповідників була зруйнована (Кам’янець-Подільський, Бердичів, Староконстантинів). Створюються:

1945р. – «Поле битви за Київ»;

1954р. – Кам’яна могила;

1956р. – музей-заповідник Тобілевича (Карпенка-Карого) хутір Надія у Кировоградськомц р-ні;

1958р. – заповідник у Судаку, як філія Софії Київської, фортеця 14-15 ст.

Негативні сторони: відсутність єдиного республіканського центру охорони пам’яток, безсистемна діяльність.

47. Створення та діяльність Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (утопік). Заповідна справа у 60-х рр.

1965р. розпочалася робота по створенню заповідника на о. Хортиця. Територія о. Велика Хортиця оголошувалась Державним історико-культурним заповідником.

1966р. на вимогу інтелігенції під Берестечком заповідним стало поле битви – «Козацькі могили», з 1910-1914рр – створений музей, Георгіївська церква.

У 60-ті рр. на місцях у Чигирині, Суботові також підняли питання про створення заповідника.

60-ті рр. – новий етап у справі залучення громадськості до охорони пам’яток. Утворюються громадські організації. 1965р. – створюється добровільне товариство охорони пам’яток. В кінці 1966р. в Україні виникла масова громадська організація, яка очолила пам᾽яткознавчий рух – УТОПІК. Головою правління було обрано К. Дубину, згодом Тронько, з 1998р. Толочко. Своє найперше завдання товариство вбачало у тому, щоб створити методологічний фундамент пам᾽яткоохоронної діяльності. Уже у статуті було чітко зафіксовано поділ пам’яток на види – історичні, археологічні, пам’ятки архітектури, історії техніки та військової справи, мистецтва, етнографічні, письменства. Товариство бачило своє завдання у тому, щоб здійснювати громадський контроль за охороною, використанням, ремонтом та реставрацією пам’яток, незалежно від їх відомчої належності.

Важливим етапом у діяльності УТОПІК став 1969р. – початок видання бюлетеню “Пам’ятники України”, з 1980р. «Пам’ятки України», з 1989р. «Вісник УТОПІК» (службове видання).

Велику увагу УТОПІК приділяло створенню музеїв народної архітектури та побуту у Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді, Києві.

У лютому 1969р. Рада Міністрів України, за пропозицією Мін культури, АН, УТОПІК прийняла постанову “Про створення Державного музею народної архітектури та побуту Української РСР”, проект музею був схвалений 1970р. Основна ідея проекту – збереження, відтворення, популяризація кращих зразків українського народного зодчества, прикладного мистецтва, народних промислів 6 історико-етнографічних районів України.

1972р. – розробили єдину уніфіковану форму обліку пам’яток, видали каталог архітектури СРСР.

Як своє пріоритетне завдання УТОПІК розглядало увічнення подвигу радянського народу у ВВВ, УТОПІК розробило програму упорядкування, створення нових обелісків, меморіалів, пам’ятних знаків.

9 травня 1981р. у Києві було відкрито меморіальний комплекс “Український державний музей історії ВВВ 1941-1945р.”

Активісти УТОПІК – І. Гончар, М. Брайчевський, Ф. Шевченко, О. Апановичта ін.

Здійснена УТОПІК робота дала змогу ініціювати підготовку енциклопедичного видання – “Зводу пам’яток історії і культури України”. Він стане основою для складання нового Державного реєстру пам’яток України.

З 1999р. виходить Вісник Українського товариства охорони пам’яток культури та мистецтва.