44. Створення та діяльність Всеукраїнської спілки краєзнавців (вск).

На чолі масово краєзнавчого руху у незалежній Україні стоїть ВСК, яка є спадкоємицею кращих традицій. Її було відтворено у березні 1990р. в Києві, за ініціативою науковців Інституту історії України НАНУ та Фонду культури України. 1-й установчий з’їзд краєзнавців проголосив відродження ВСК, ліквідованої в 30-х рр., затвердив Статут, обрав керівні органи Спілки.

Головними в діяльності ВСК, її правління, керівних органах на місцях, як визначено в статуті – є розвиток краєзнавчого руху в органічному поєднанні всіх його державних, громадських, шкільних форм, залучення до пізнання краю широких верств населення, використання досвіду, набутого в цій галузі в Україні та за кордоном.

Основними пріоритетами у своїй діяльності ВСК вважає – виховання у громадян почуття національної свідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов’язаних з ним своєю долею, шанобливе ставлення до скарбів рідної природи і культури, всебічне сприяння розвиткові державної незалежності, відродження духовності та історичної пам’яті українського народу.

З часу заснування Спілки було здійснено ряд важливих заходів:

запроваджена премія імені Д. Яворницького (перший лауреат М. Киценко);

започатковано ряд програм, наприклад, “Пам’ять втрачених сіл” (більше 1000 населених пунктів), “Збережемо тую славу”;

1991 р. “Репресоване кр-во”;

відновлено випуск журналу “Краєзнавство” з 1993 р.;

випущена серія книг “Реабілітовані історією”;

відбулося три з’їзди ВСК (1990, 1996, листопад 2003);

розбудовується структура ВСК, у всіх областях існують обласні організації.

45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.

З 1917 р. в Києві діяв центральний комітет охорони пам’яток і мистецтва і старовини. Керував Грушевський.

У радянський період головну увагу приділяли історико-революційним пам’яткам. Охорона пам’яок здійснювалась на загальнодержавній основі – існували структури при АН та НКосвіти УРСР. У 1919 р. при НКосвіти УРСР почав роботу Всеукраїнський комітет охорони пам’ток мис-ва і старовини (1919-1921 рр, члени: Багалій, Сумцов, Новицький, при комітеті існувала школа рестовраторів).

При ВУАН з 1920 р. існував комітет охорони пам’яток старовини і мистецтва, керував Біляшівський. Існувала археологічна комісія, з 1922 р. археологічний комітет, з 1924 р. ВУ археологічний комітет, керував Новицький (структура – 3 тштатних працівника, громадський актив).

1926р. – було затверджене положення про пам’ятники культури та природи, утворено Український комітет охорони пам’ятників культури, статут затвердили 1929р. До складу входили 4 крайові комісії (Київська, Хар., Одеська, Дніпропетровська), окружні комісії, корреспонденти охорони пам’ятників.

Недолік: однобокість справи, пам’ятки пов’язані з революційною діяльністю.

У 20-ті рр. почала розвиватися історико-заповідна справа:

1921р. – перший заповідник «Ольвія»;

1925р. – заповідник в Каневі, могила Шевченка (з 1994р. національний);

1926р. – К.-П. Лавра,

1928р. – заповідник фортеця у Кам’янці-Подільському; заповідник монастир у Бердичеві;

1929р. – статус заповідн отр Кирилівська церква

20-ті рр. – замок князів Острозьких; заповідник у Чернігові.

В кінці 20-х років розроблено проект для створення державного заповідника «Київський акрополь», проект не був втілений.

У 20-30-ті роки активно діє «Спілка войовничих безвірників України», як наслідок у 1934-1936 рр. 533 культові споруди було знищено.