39.Схеми розширеного відтворення

В системе уравнений простого воспроизводства заложено, что всю прибавочную стоимость m капиталисты тратят на себя, то есть расходуют (как и рабочие) всё полученное только на личные нужды: вся сумма I (v + m) целиком уходит во II подразделение. Это - исторический факт: в древней истории каждой цивилизации можно указать многовековые эпохи, на протяжении которых уровень производительных сил практически не изменялся, то есть практически весь прибавочный продукт уходил на непроизводительные цели, в том числе личное потребление и коллективное потребление надстройки общества. Производительное же потребление прибавочного продукта в те эпохи также происходит преимущественно экстенсивным путём — например, освоение новых сельскохозйственных угодий для прокормления растущего населения.

В теории расширенного воспроизводства Маркс постулирует непреложный закон: если капиталист хочет систематически наращивать свои обороты, расширять своё производство, то единственным источником этого расширения может быть только прибавочная стоимость m. Только умерив своё личное потребление, капиталист может получить ресурсы, которые, будучи вложены в приобретение новых средств производства и найм новой рабочей силы, обернутся для него на следующих этапах производственного цикла возросшим притоком прибавочной стоимости. Это иллюстрируется следующим видоизменением 1-й строки исходной системы уравнений:

I.	4000 c	+	1000 v	+	1000 m	↗ ↘	500 mI накопление	↗ ↘	400 cI
									100 vI
							500 mI потребление	→	500 mI

Итак, Маркс условно полагает, что капиталист сокращает свои личные расходы вдвое. При этом, в соотношении:

c : v

=

4 : 1

из общей суммы 500 m будет направлено: 400 c на закупку новых средств производства и 100 v на найм рабочей силы. Это влечёт за собой серьёзный макроэкономический сдвиг: спрос со стороны I подразделения (рабочие и капиталисты, занятые производством средств производства) на предметы личного потребления сокращается! То есть I(v + m) равно теперь не 2000, а 1000 + 500 + 100 = 1600. Таким образом, условие расширенного воспроизводства выражается, в традиционном написании, формулой:

I (v + m) > II с

40.Циклічність суспільного відтворення Циклічність як форма розвитку економікіЦіклічность - вираз нерівномірності функціонування процесу відтворення. За визначенням вчених циклічність виступає загальною формою руху природи і суспільства. На відміну від природних циклів, де зміна відбувається з об'єктивною неминучістю в одні і ті ж терміни, з незмінною тривалістю (день і ніч, зміна пір року і т.п.), циклічність у соціально-економічному розвитку суспільства носить менш виражений і більш суперечливий характер.Причому якщо в природі істотні зміни в циклічності - результат тисячоліть, то розвитку суспільства тривалість циклів, їх протяжність може змінюватися в досить стислі історичні строки. Особливості циклічного розвитку економіки пов'язані з тим, що тут діють люди зі своїми цілями і мінливими засобами їх реалізації. Все це визначає неоднозначність у визнанні самого факту циклічності щодо економічного розвитку суспільства у різних економістів. «Термін« економічний цикл »означає наступні один за іншим підйоми і спади рівнів економічної активності протягом кількох років» ^ Вчення про циклічність у розвитку процесу відтворення формувалося суперечливо.В історичному аспекті першою з'явилася теорія К. Маркса про неминучість економічних циклів відтворення тривалістю близько 10-12 років. Ця теорія відображала об'єктивну реальність. До того часу К. Маркс у своєму розпорядженні дані про економічні кризи, які не знаходили пояснення у його сучасників. Не давала відповіді на причини цього нового явища і класична політична економія, яка спирається на можливість досягнення економічної рівноваги на основі вільного дії ринкових законів вартості, попиту та пропозиції. К. Маркс першим в економічній науці детально дослідив це явище, обгрунтував причини виникнення циклів, визначив фази циклу. На противагу вченню К. Маркса немарксистські школи спочатку виступили з запереченням закономірності економічних циклів або з доказом можливості подолання циклічності як явища в рамках традиційного ринкового механізму. Непримиренність двох економічних шкіл другої половини XIX ст. була викликана тим, що марксистське вчення про циклічність в економіці акцентувало увагу на руйнівний характер економічних криз, їх зв'язку з капіталістичною приватною власністю і на можливості запобігання криз і нейтралізації їх негативних наслідків для трудящих тільки за умови знищення самого капіталістичного способу виробництва.