7.Особенности предметной структуры теории международных отношений

Теория международных отношений в процессе своего развития постоянно дифференцировалась путем выделения в ней специализированных теорий. Каждая из таких частных теорий сочетала в себе научные идеи, гипотезы и концепции, направленные на исследования и объяснения отдельных состояний, ситуаций или процессов в международных отношениях. Эта дифференциация как проявление специализации науки в исследовании отдельных элементов явления привела к формированию предметной структуры теории международных отношений.

Предметная структура теории, отражающая такую дифференциацию, связана со специализацией исследований отдельных явлений и процессов в международных отношениях.

По современным представлениям, которые сложились в теории международных отношений, важнейшим явлением международных отношений является их структура, которую большинство ученых понимают как систему. Международную систему можно считать явлением, которое, прежде всего, интересует исследователей международных отношений. Категория "система" является определенной абстрактной конструкцией реальной среды, отражающая структуру, состояние, ситуацию, имеющие место в международных отношениях. Если международную систему можно считать главным предметом исследования, то он должен охватывать ее среду, внутреннюю структуру, вероятные состояния ее существования. Предложенное понимание предмета теории международных отношений отвечает логике любого научного исследования. Оно заключается в том, что явление изучают во взаимосвязи с другими, определяют его внутреннюю структуру, а, следовательно, ее описывают и объясняют доступными науке средствами.

8.Дилемма субъектности в современной теории мо. Проблема государствоцентризма и транснационализма.

Суб'єкт міжнародних відносин розуміється як певна суспільна одиниця, що є джерелом активної діяльності щодо їй подібних в інших державах світу. Вона не мусить мати формальних ознак правосуб'єктності, а єдиним критерієм її визначення є ствердження факту її діяльності у міжнародному середовищі. Тобто, суб'єктом міжнародних відносин є будь-який діяльний їх учасник, що впливає на когось у міжнародному середовищі.

З огляду на нечіткість понять, що окреслюють участь у міжнародних відносинах, багато дослідників схильні ототожнювати поняття "суб'єкт" і "учасник" чи "актор".

У сучасній теорії міжнародних відносин спостерігається досить гостра полеміка, пов'язана зі специфікою суб'єктів та ви-значальністю їхнього впливу на міжнародні відносини.

Лише деякі науковці вважають, що суб'єктність доцільно визначати, виходячи з первинного значення поняття"міжнародні відносини.

Більшість дослідників міжнародних відносин визначають суб'єктів цих відносин як певні субнаціональні, національні чи міжнаціональні структури. Полеміку навколо питання про їх визначення можна звести до дилеми суб'єктності в міжнародних відносинах. Вона загалом сформульована наприкінці 60-х років XX ст., коли у теорії міжнародних відносин почались дебати щодо суб'єктності, які призвели до її розколу на два напрями: державоцентризм і транснаціоналізм.

Державоцентризм, або етатизм, можна трактувати як традиційний чи класичний напрям теорії міжнародних відносин, що стоїть на позиціях ствердження визначальності держави та її впливу в міжнародному середовищі.

Держави, з погляду прихильників цього напряму, є структурами, що діють у міжнародному середовищі від імені нації, послуговуючись відповідними інституціями. Внутрішні суспільні структури реалізують власні інтереси в міжнародному середовищі за допомогою інституцій національної держави або під їх контролем. Держава взаємодіє із собі подібними, але при потребі використовує також і міжнародні організації. Тобто всі суб'єкти міжнародних відносин можна розглядати як залежні від національної держави (субнаціональні) або похідні від неї (міжнаціональні). Субнаціональні структури у такому випадку розглядаються як суб'єкти інтересів, держава ж — як суб'єкт міжнародних відносин. Лише держава диспонує необхідними для ефективних дій у міжнародному середовищі засобами, насамперед, дипломатією та воєнною силою.

Така інтерпретація поняття суб'єктності характерна для праць Г. Морґентау, Р. Арона, Г. Кісінджера, А. Галкіна, Ф. Бурлацького та інших науковців. Головними суб'єктами міжнародних відносин вони визначають держави як загальнонаціональні політичні структури, приналежні до спільнот громадян у межах певної території.

Позиція державоцентристів, з особливостями та нюансами, які випливають з їхніх наукових концепцій, вважається класичною, тобто головною у теорії міжнародних відносин, яка переважно оперує поняттями національного інтересу, держави, міждержавних відносин чи міждержавних організацій.

Представники державоцентризму, особливо у сучасних теоріях неореалізму та неолібералізму, схильні визнавати існування та відносну автономність недержавних суб'єктів міжнародних відносин, але відводять їм другорядну, порівняно з державою, роль.

Транснаціоналізм — науковий напрям теорії міжнародних відносин, який розглядає проблему суб'єктності з позицій визнання факту плюралізму та рівнозначності різнотипних суб'єктів. Його виникнення пов'язане, насамперед, з концепцією американського політолога Дж. Розенау, а також із працями К. Кайзера, Дж. Ная, Р. Коохейна, Е. Морзе та багатьох інших, які поділяли та розвивали його погляди на міжнародні відносини другої половини XX ст.

Зокрема, Дж. Розенау висунув ідею про біфуркацію (роздвоєність) міжнародних відносин, що почала себе виявляти у другій половині XX ст. Біфуркація полягає в одночасному співіснуванні мало зв'язаних між собою міждержавних відносин, що здійснюються класичними засобами дипломатії та воєнної сили, і недержавних відносин, де взаємодіють цілком інші суб'єкти та керуються зовсім іншими міркуваннями. Активна діяльність недержавних суб'єктів у міжнародному середовищі призводить, на його думку, до витіснення держави на узбіччя міжнародних відносин та зміни характеру міжнародних відносин з "інтернаціонального" на "транснаціональний". Звідси Дж. Розенау висунув концепцію т. зв. постміжнародної політики, яка ґрунтується на ідеї розриву, біфуркації (роздвоєння) взаємозв'язків між традиційним державоцентричним та новим світом, де провідними є "актори без суверенітету". Це призводить до зміщення сукупності звичних параметрів та критеріїв міжнародних відносин, де головну роль починають відігравати вже не визначені свого, часу Р. Ароном дипломат та солдат, а широкий міжнародний континуум, який символічно представляють особи туриста і терориста. Світ недержавних акторів характеризується хаотичністю та непередбачуваністю, спотвореністю ідентичностей, переорієнтацією зв'язків авторитету та лояльності, що поєднували індивідів.

Транснаціоналісти вважають, що у сучасному світі відбувається процес "ерозії державного суверенітету", який виражається у зростаючій взаємозалежності світу і зменшує ступінь автономії держав як замкнутих суспільно-політичних систем. Взаємозалежність обмежує суверенне право урядів здійснювати власну зовнішню та внутрішню політику, змушуючи їх щораз більше зважати на інтереси інших держав і навіть недержавних суб'єктів міжнародних відносин. Сучасні держави, незважаючи на прагнення поставити під контроль діяльність недержавних суб'єктів, мають усе менше засобів для цього, останні ж поводяться дедалі незалежніше.

Недержавними суб'єктами міжнародних відносин, із погляду більшості транснаціоналістів, можуть вважатися будь-які суспільні групи, що мають певні інтереси в міжнародному середовищі та самостійно їх реалізують.

Одним із найважливіших постулатів транснаціоналізму є твердження про рівнозначність будь-яких суб'єктів міжнародних відносин, що виводиться із незаперечного факту існування стосунків між державами та найрізноманітнішими недержавними організаціями.

Тобто, транснаціоналісти наголошують на факті конкретних взаємодій між державами та недержавними учасниками міжнародних відносин, у яких перші з них не завжди є визначальними.

Порівняння державоцентричної і транснаціональної моделей міжнародних відносин свідчить про значно більшу складність останньої. У ній зафіксована велика кількість різнопланових взаємодій, які виходять поза межі міждержавних відносин і виразно домінують у представленій моделі.