17)Суб'єкт, об'єкт пізнання.

  Суб'єктом пізнання є людина, людський індивід, здатний відображати у своїй свідомості явища дійсності. Але не слід забувати, що людина — це не просто індивід з певними біологічними властивостями, а насамперед, суспільна істота. Тому людина розмірковує і пізнає остільки, оскільки є членом суспільства, що через форми суспільної свідомості виявляє суттєвий вплив і на зміст пізнання.   Об'єкт пізнання — предмет, явище матеріального або духовного світу або сфера дійсності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт пізнання не можна ототожнювати з усією матеріальною або духовною дійсністю. Об'єктом стають тільки ті сфери дійсності, що включаються в пізнавальну діяльність суб'єкта. Чим вище рівень розвитку науки і пізнавальної діяльності людей, тим ширше стає коло явищ, що охоплюються науковим дослідженням, і, отже, коло об'єктів пізнання.   Окрім поняття об'єкта пізнання, існує також поняття «предмет пізнання». Хоча ці поняття споріднені, але їх не можна ототожнювати. Предмет пізнання — це більш-менш широкий фрагмент дійсності, виділеної з певної сукупності об'єктів у процесі пізнання. Один і той же об'єкт пізнання може бути предметом дослідження різних наук. Мислення, наприклад, як об'єкт пізнання є предметом дослідження таких наук, як логіка, теорія пізнання, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності та ін. Однак протиставлення предмета і об'єкта пізнання гносеологічно відносне. Структурно предмет пізнання відрізняється від об'єкта тим, що в предмет пізнання входять лише основні, суттєві властивості об'єкта, що вивчається з точки зору мети і завдання наукового дослідження.   У сучасній філософії існують й інші точки зору на проблему гносеології. В умовах філософського плюралізму можна констатувати прагнення так чи інакше до синтезу гносеологічних ідей і концепцій, сформованих у руслі різних (у тому числі і прямо протилежних) напрямків, течій, шкіл та ін. Однак питома вага гносеологічних досліджень, що орієнтувалися на науку, значно більша, аніж тих, що орієнтовані на позанаукові форми ставлення людини до світу. В першому випадку йдеться про так звані сцієнтистські течії неореалізм, постпозитивізм (особливо філософія науки), аналітичну філософію, структуралізм і постструктуралізм та ін. У другому випадку мають на увазі антисцієнтистські течії: екзистенціалізм, філософська антропологія, герменевтика, еволюційна епістемологія, феноменологія, різноманітні філософсько-релігійні напрямки. 

18)Наука як особлива форма пізнання.

Наука є струнка, логічно несуперечлива, історично розвиваюча система людських знань про світ, про об’єктивні процеси, проникаючих в природі та суспільстві, та їх відображенні в духовному житті людей, система складаюча на основі суспільно-історичної практики людства. Наука оперує системою понять та категорій, являючих теоретичним відображенням та виразом суттєвих зв’язків та законів дійсності. Від констанції та точного описання факторів наука повинна йти до пояснення фактів, визначенню їх місця в системі інших фактів, розкриттю законів, лежачих в основі цих фактів.

Специфіка науки складається в тому, що вона обслуговує знаннями, маючих значення об’єктивної істини, все суспільство від підприємства до найбільш абстрактних форм духовної діяльності. Більш того, будучи дуже багатогранною, наука різними сторонами включається в різні сфери суспільного життя.

Наукове пізнання світу суттєво відрізняється від інших форм відображення дійсності. Загальним методом відповідним сучасним наукам, є діалектика, особливими методами якої є спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також часткові методи, пов’язані з окремими галузями науки – фізикою, хімією, біологією та іншими. На вибір предмета досліджень, спрямованість і темпи розвитку науки, вирішальний вплив справляють соціально-економічні умови, передусім потреби матеріального виробництва.

Об’єктом відображення в науці являється природа та суспільне життя. В зв’язку з цим всі конкретні науки поділяються:

Суспільні науки вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму.

Природні науки займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої та неживої природи.

Технічні науки займаються вивченням продуктивних сил в даній сфері господарства, але і промислові відносини.

Основу розвитку науки, як і всіх інших суспільних явищ, складає матеріальне підприємство, закономірна зміна способу підприємства. Математика і механіка, біологія і фізика, та всі технічні науки зросли, розвивалися та досягнули розквіту завдяки розвитку продуктивних сил, зросту підприємницьких потреб, рівно як і суспільні науки – на основі змінюючи умов суспільного життя та нерозривно виникаючих задач перетворення відносин між людськими.

Кожне наукове відкриття, відповідаючи на виникаючі запроси життя, в той же час базується на накопиченні раніш знань в тієї чи іншої області. Наука являється стрункою системою законів та виводів, має свою внутрішню логіку розвитку, особливу послідовність та примхливість. Окремі мислителі, спираючись на все досягнення науки, можуть іноді здійснювати такі відкриття, для реалізації яких ще не дозріли підприємницько-технічні умови.

Наука розвивається в тісній взаємодії зі всіма іншими сторонами та явищами суспільства. На розвиток науки оказують вплив політичні та правові відносини, володіючі в суспільстві.