85. Вчення б. Спінози про сутність людини. Психофізична проблема.

Людина - модус, що розкривається в двох атрибутах; душа і тіло суть різні аспекти однієї істоти. Душа - це розуміння тіла, або тіло, оскільки воно усвідомлюється. Кожна подія в світі одночасно є модусом атрибутів протягу і мислення. Матеріальна система - тіло - відбивається в системі ідей - душі. Ці ідеї - не тільки поняття, а й різні психічні стани (почуття, бажання і т. д.). Людині, як і всім іншим істотам у Всесвіті, притаманне прагнення (conatus) до самозбереження. Це прагнення виражає нескінченну Божественну силу. Єдиний критерій оцінки явищ - користь чи шкода, принесені ними людині. Слід відрізняти те, що дійсно корисно людині, від того, що тільки здається корисним. Етика ставиться, таким чином, в залежність від пізнання.

85. Моральність вчення д. Юма.

Аналіз етичних понять Юм починає з соціальних чеснот - доброзичливості і справедливості. Він вважає, що правила відплати по справедливості залежать від умов, в яких знаходяться люди, і зобов'язані своїм походженням ту користь, яка має місце у випадку їх дотримання. Справедливість як така корисна суспільству, і цим пояснюється, по Юму, її цінність і моральна обов'язковість. Таким чином, користь розглядається як головне джерело справедливості. У прямій відповідності з користю знаходиться і моральний борг. Разом з тим користь є і джерелом морального почуття, притаманного кожній людині. Користь, будучи пов'язана з реальним інтересом, приємна і викликає наше схвалення. Але в цілому жодне моральне якість не є абсолютно заслуговує осуду або похвали, бо все залежить від ступеня наявності такої якості. Ознакою чесноти є середина (помірність), обумовлена ​​корисністю. Своїми міркуваннями про роль користі в моралі Юм передбачає доктрину утилітаризму, що отримала оформлення в кін. 17 - поч. 19 в. Одного розуму, констатує Юм, недостатньо для морального осуду чи схвалення. Розум лише судить про факти і відносинах, ознайомлює нас про тенденції вчинків, але не здатний виявити, які з них корисні і вигідні. Справжній мотив дії і воління - смак, який лежить в основі щастя і страждання. Тому моральність, згідно Юму, визначається почуттям. Чеснотою ж є те, що доставляє приємне почуття схвалення, а пороком - те, що доставляє неприємне почуття, страждання. При цьому Юм визнає, що неможливо дати строге визначення основним етичним поняттям. Етичне вчення Юма характеризується емпіризмом, неприйняттям релігійного обгрунтування моралі та її психологізації.

90. Матеріалістична підстава філософії п. Гольбаха. «Система природи»

Вихідне поняття світогляду Гольбаха — природа, що є сукупністю всіх тіл і рухів. За допомогою цього поняття він пояснює ін. явища — суспільство, пізнання тощо. Природа діє за простими, незмінними законами. Все в ній перебуває в русі. Спокій відносний або уявний. Рух — це спосіб існування матерії, що з необхідністю випливає з її сутності.

Матерія вічна, її загальні властивості — протяжність, притягання й відштовхування, подільність, непроникність, фігура, рухливість, тяжіння, інерція тощо. Гольбах розумів матерію в цілому механістично. Природа, на його думку,— велике ціле; все у всесвіті підпорядковано необхідності і пов'язано завдяки причинності. Ніщо не утворюється випадково.

Людина — частина природи. Вона — суто фізична істота.

Матеріалізм Гольбаха — натуралістичний. Душа — функція організму. Внаслідок універсального зв'язку не існує самостійної духовної субстанції. Теорія пізнання Гольбаха метафізична і споглядальна. Основною розумовою здібністю, за Гольбахом, є відчуття, похідними від них є сприйняття, ідея, уявлення, розсудок тощо. Гольбах припускав, що відчуття — загальна властивість матерії. Мислення розумілося лише як здатність комбінувати відчуття та сприйняття.

Критерій істини — чуттєвий досвід, експеримент. Всі ідеї людини — наслідок впливу матеріальних причин. Матеріалізм Гольбаха, таким чином, має сенсуалістичний характер

Матеріалізм Гольбаха — атеїстичний, вільний від теологічних непослідовностей. <Система природи» — основний твір французького матеріалізму 18 століття.