82. Теорія пізнання Д.Юма. Юм згідний з емпіристами в тому, що пізнання можна назвати пізнанням в повному розумінні цього слова лише тоді, коли ми зведемо його до відчуттів. Але саме цей емпіризм привів його до скептицизму. Дійсність, за Юмом, - "це потік вражень" причини яких не усвідомлені, ми пізнаємо не речі, а ідеї. На основі зовнішнього і внутрішнього досвіду виникають прості ідеї, тобто образи пам`яті і уяви, із яких комбінуються складні ідеї або асоціації. Асоціації - це зв`язок між психічними явищами (відчуттями, уявленнями, ідеями) який виникає під впливом повторення їх поєднань в часі і просторі. Коротко кажучи, асоціації - це повторення явищ пізнання.

83. Політична філософія Т.Гоббса.

Політична філософія, згідно з Гоббсом, "вроджена кожній людині, бо кожен певною мірою міркує про якісь речі". Але лише деякі наважуються звернутися до філософії нової, яка залишила позаду колишні забобони. Філософія, - за визначенням Гоббса, - є пізнання, що досягається за допомогою правильного міркування (recta ratiocinatio) і пояснювало дії, чи явища з відомих нам причин ". Отже, філософія трактується у Гоббса досить широко, навіть розширено: як причинне пояснення. Для подальшого розуміння того, що таке філософія, по Гоббсу, потрібно вникнути в його тлумачення "правильного міркування". "Під міркуванням я маю на увазі обчислення. Обчислити - значить знайти суму складаються речей або визначити залишок при відніманні чого-небудь з іншого. Отже, міркувати значить те ж саме, що складати або віднімати ".На противагу принципам Арістотеля, який твердить, що людина є істотою суспільною, Т. Гоббс доводить, що людина суспільна не за при­родним бажанням, а за необхідністю. У суспільстві, за Гоббсом, люди шукають не друзів, а здійснення власних планів та намірів. Будь–хто хоче відігравати першу роль і панувати над іншими; всі переймаються ідеєю власного знання та таланту.Т. Гоббс стверджує, що єдиною причиною устремлінь людей до су­спільного співжиття є страх смерті. Бажання оминути необхідне знищен­ня на шляху реалізації власних природних прав призводить до встанов­лення за необхідністю правил співжиття, які б забезпечили хоч часткове здійснення загальних прав людини та зберегли життя. Слід зазначити, що вимога збереження життя членам суспільства, за Т. Гоббсом, постає істотною умовою почат­ку цивілізаційного процесу. У практичній діяльності держава мусить постати як сус­пільний інститут, який забезпечує дотримання природних законів. Під природнім законом слід розглядати «Загальне правило, засноване на ро­зумі, яким кожний зобов'язує себе утримуватися від всього того, що, як на нього, може бути йому шкідливим». Т. Гоббс налічує близько 20 «природних» законів. Найважливіші серед них такі: зумовлене інстинктом самозбереження намагання досяг­нення стану миру; обов'язок поступатися своїми правами задля громадян­ського миру; обов'язок виконувати укладені домовленості; вимога вважа­ти всіх рівними собі, вимога рівноправності і т. ін. Вся сукупність цих законів може бути зведеною до фундаментального моральнісного прин­ципу: не роби іншим того, чого не бажаєш собі Для самозбереження та реалізації власних цілей люди укладають суспільний договір – відчуження певних природних інтересів в ім'я боро­тьби з небезпекою знищення. Суспільний договір означає утворення дер­жавної влади. Головною ознакою громадянського стану є наявність міцної централізованої влади.

84. Вчення к.Гельвеція про людину.

три взаємопов'язані напрями філософських роздумів Гельвеція:— по-перше, заперечення положення про безсмертя душі й обгрунтування висновку про залежність психічного життя людини від її природної організації;— по-друге, утвердження чуттєвого пізнання як основи й вихідної підвалини будь-якого пізнання взагалі. («Все, що недоступне чуттям, — стверджує філософ, — недосяжне і для розуму»);— по-третє, обґрунтування ідеї залежності людини від умов соціального середовища, вирішальної ролі середовища у розвиткові психічних, моральних і інших характеристик людини.Люди можуть бути рівними в своїх інтелектуальних і моральних здібностях. Саме тому, вони мають бути рівними перед законом і не більше. У всіх же інших вимірах Гельвецій обстоював індивідуалізм і розумне прагнення людини до щастя, яке може бути досягнене в суспільстві, очолюваному «освіченим монархом».Духовний світ людини, за Гельвецієм, підпорядкований законові інтересу. Люди за своєю природою — егоїсти. Але в їх особистих інтересах — рахуватися з суспільними інтересами, дотримуватись принципу розумного егоїзму, діяти в інтересах держави, народу.Люди не народжуються ні злими, ні добрими. Такими їх роблять соціальне середовище і виховання. На жаль, міркував філософ, релігійне виховання суперечить природі людини, а тому й спотворює її. Гельвецій розвінчував святість служителів культу, показував їх безпринципність, моральну розбещеність.Моральні недоліки мають своєю причиною порочне законодавство. Кінцевим висновком такого пояснення людського суспільства було положення: «думки правлять світом». Вимога змінити середовище означала лише вимогу замінити феодальні порядки буржуазними. Ідеалом Гельвеція був благоденствуючий буржуа з його принципом особистої користі; цей буржуа не від того, щоб сприяти суспільному благу, але не на шкоду собі, своїм особистим інтересам. Гельвецій обстоював принцип приватної власності, він був лише проти занадто різкої майнової нерівності.Був прихильником вчення про вирішальну роль середовища у формуванні особистості, вважав пристрасті людини головною рушійною силою суспільного розвитку.

85. Критика д. Юмом ідеї субстанції.

Філо­соф піддає дослідженню причини появи ідеї субстанції у розумі, і доходить висновку, що ні самостійна матеріальна субстанція, ні духовна субстанція не можуть бути визнаними безперечними причинами появи ідеї субстанції. Відтак, ідея субстанції стає безумовним наслідком діяльності душі людини.Д. Юм не має необхідності доводити можливість зведення якостей матеріальних речей до відчуттів людини – це забезпечив вже Дж. Берклі. Однак для Д. Юма залишається проблемною впевненість попередника в тому, що змісти нашого сприйняття зумовлюються духовною субстанці­єю. Аналізуючи цю обставину, Д. Юм стверджує, що ми не маємо підстав вважати те, що означується як духовна субстанція чимось відмінним від станів душі (мислення) людини. Відтак, все, що стає причиною появи на­ших ідей може належати лише до досвідних проявів людини та людської природи. Людська природа і постає тією єдиною реальністю, тим досві­дом, який супроводжує людину і визначає те, чим є людина впродовж всього життя. Власне, це останнє також є проявом досвіду людини.Оскільки ні матеріальна субстанція у вигляді системи матеріальних предметів, ні духовна субстанція у вигляді думок Бога, чи духовних істот не мають необхідного визначення постає питання причини появи ідей у нашій душі, яка б належала виключно людській природі. Такою причи­ною Д. Юм визнає на щаблі первинного формування досвіду людини не–відсторонюване від її природи – «враження». Категорія субстанції міцно утримувала зміст всіх попередніх філо­софських побудов, визначаючи причинний зміст, ієрархію та підпорядку­вання складників буття тощо. Нівеляція, скептичне ставлення до категорії субстанції і, відтак, змістів, які нею охоплювалися, призвели до появи першого зразку несубстанційного типу філософії