Передмова

хвороби від однієї тварини до іншої чи забруднити ним територію даного або сусідніх господарств.

Виконавши завдання, треба прибрати своє робоче місце, здати лаборанту в повному порядку одержане для заняття обладнання, старанно вимити руки з милом і знезаразити їх.

Виконання лабораторних і практичних занять слід записувати в окремому зошиті.

До занять потрібно готуватися заздалегідь, використовуючи ре- комендовану основну й додаткову літературу, навчальні посібники та підручники. Більшість занять розрахована на 4-годинну трива- лість. У зв’язку з обмеженим обсягом книги, особливо її ілюстрацій, слід користуватися на заняттях також демонстраційним матеріалом кафедри.

4

Сім’яники (testis, didimis, orchis) — статеві залози, що у статево-

дозрілих тварин виконують дві функції: в них утворюються спермії (сперміогенез) та виробляються чоловічі статеві гормони (тестосте- рон, дигідроандростерон, андростерон і адреностерон). Після вида- лення сім’яників (кастрації) самці стають неплідними, у них припи- няється розвиток вторинних статевих ознак і статевий розвиток мо- лодих тварин припиняється на тій стадії, яка була у них до кастра- ції.

У бугая, барана та цапа сім’яники еліпсоїдної, у кнура — оваль- но-бобоподібної, а у пса — овальної форми. У більшості тварин сім’я- ники (разом з придатками) розміщені в порожнині мошонки верти- кально, у жеребця та пса — горизонтально, а у кнура — під нахи- лом. Щоб визначити розміри сім’яників (індекс їх величини), замі- рюють їх довжину, товщину та ширину і перемножують ці показни- ки вимірів. Розрізавши сім’яник уздовж на дві половини, можна по- бачити його власне піхвову оболонку та розміщену нижче й зрощену з нею білкову оболонку. Під останньою видно сітку кровоносних су- дин. Біля верхнього полюса білкова оболонка проникає усередину сім’яника і утворює середостіння, від якого в радіальному напрямку відходять тонкі сполучнотканинні перегородки, що ділять сім’яник на 300 – 400 пірамідальних часточок. У кожній такій часточці є по 4 – 5 звивистих сім’яних канальців 50 – 80 см завдовжки, оточених пухкою сполучною тканиною; у них утворюються та розвиваються чоловічі статеві клітини — спермії.

Загальна довжина сім’яних канальців у дорослого бугая близько 5 км. Видавивши краплю вмісту канальців на предметне скло, зро- бивши тонкий мазок, висушивши і зафіксувавши його спирт-ефіром та пофарбувавши гематоксилін-еозином, можна побачити під мікро- скопом спермії на різних стадіях розвитку.

На рис. 2 показано, як усередині сім’яника звивисті канальці звужуються і впадають у прямі, що утворюють сітку сім’яника. Звідси через сперміовиносні канальці і ворота середостіння спермії потрап-

7

виступають у просвіт канальця у вигляді полум’я свічки, а між ними дрібні круглі клітини з великим ядром — сперматогонії (з диплоїдним набором хромосом).

З настанням статевої зрілості сперматогонії починають розмножу- ватися і розміщуються у канальці в 3 – 7 шарів (рис. 3). Першим шаром над сперматогоніями є шар дещо більших дочірніх клітин також з диплоїдним набором хромосом — сперматоцитів І порядку, в протоплазмі яких відбуваються складні підготовчі процеси до на- ступного поділу (стадія росту). Далі в результаті двох поділів дозрі- вання (редукційного та екваційного) утворюються сперматоцити II порядку й сперматиди вже з гаплоїдним набором хромосом, що роз- міщуються над попередніми клітинами. Наступна стадія формування вже відбувається в протоплазматичних відростках клітин Сертолі, в розрихлену протоплазму яких занурюються сперматиди. Тут відбу- ваються складні морфологічні зміни сперматид, що завершуються утворенням сперміїв з властивою для них будовою. При цьому ядро сперматиди переміщується у її верхню частину, й вона набуває ова- льної форми. Тільця Гольджі стають плоскими і утворюють над яд- ром акросому. Центросома, що переміщується на протилежний по- люс, ділиться на дві — проксимальну й дистальну. Остання, давши початок осьовій нитці спермія, відокремлює від себе центросомне кі- льце, яке поступово разом з навколишньою протоплазмою опускаєть- ся в напрямку дистального кінця тіла спермія. З мітохондріального матеріалу цитоплазми формується спіральна нитка, що обмотується

8

навколо джгутика спермія. Вона вкривається зверху про- топлазматичним чохлом.

Після сформування сперміїв верхівка клітини Сертолі розріджу- ється і її протоплазма разом зі сперміями виливається в просвіт сім’яного канальця. Згодом протоплазма клітини Сертолі відновлю- ється, а сформовані спермії надходять у просвіт звивистих каналь- ців і просуваються по них у прямі канальці, чудову сітку, сперміо- виносні канальці й нарешті в канал придатка сім’яника. Тривалість сперміогенезу (тобто час від першого поділу сперматогоній до вихо- ду у придаток сформованих сперміїв) становить у бугая 51 – 55 днів, барана 40 – 42, кнура 35 – 40 днів.

Рухаючись по каналу придатка, спермії вкриваються ліпопротеї- дом, що захищає їх від шкідливих впливів, набувають однойменного негативного електричного заряду і під впливом зниженої темпера- тури та кислого середовища впадають в анабіоз, зберігаючи тут свою життєздатність до 2 міс. Придаток сім’яника виконує також функ- цію своєрідного сперміосховища.

Загальна довжина каналу придатка сім’яника у свійських тва- рин від 30 до 86 м. Тут міститься у барана від 100 до 220 млрд, у бу- гая — від 50 до 75 млрд сперміїв.

Для того щоб оглянути під мікроскопом будову сформованих і переміщених у придаток сперміїв, у свіжому препараті статевих ор- ганів самця надрізають хвіст придатка сім’яника, набирають піпет- кою краплю вмісту, наносять його на чисте предметне скло, додають краплю теплого (40 °С) фізіологічного розчину чи 2,9 %-го розчину натрію цитрату, накривають накривним скельцем і розглядають під мікроскопом.

Канал хвоста придатка сім’яника переходить у сперміопровід (ductus deferens) — довгу й тонку (до 4 мм) трубку, стінка якої скла- дається із серозної оболонки, м’язового шару (кільцевого й поздовж- нього) та слизової оболонки. У складі сім’яного канатика лівий і правий сперміопроводи разом з судинами (внутрішньою сім’яною артерією та такою самою веною), нервами та м’язовими волокнами, що оточені серозною оболонкою, піднімаються через пахвинний ка- нал у черевну порожнину і розміщуються на зовнішній поверхні сечового міхура. Тут лівий і правий сперміопроводи набувають ам- пулоподібної форми і над шийкою сечового міхура обидві ампули з’єднуються у загальну еякуляторну протоку, яка відкривається в сечовивідний канал, перетворюючи його на сечостатевий канал

(canalis urogenitalis).

Сечостатевий канал (уретра, сечівник) по тазовому зрощенню спрямовується у бік сідничної дуги, обгинає її і розміщується на ве- нтральній поверхні статевого члена, на головці якого й закінчується малим отвором.

9

Стінка сечостатевого каналу складається з трьох шарів — слизово- го, судинного та м’язового. У слизовій оболонці є численні дрібні уре-

тральні залози, в судинному — велика кількість кавернозних розши-

рень, наповнення яких кров’ю зумовлює зяяння каналу під час ерек- ції. У сечостатевий канал відкриваються вивідні протоки додаткових статевих залоз — міхурцеподібної, простати та цибулинних.

Парні міхурцеподібні залози (glandulae vesicularis) розміщені над шийкою сечового міхура з боків ампул сперміопроводів. Це складні трубчасто-альвеолярні утворення, що відкриваються в сечо- статевий канал однією, рідше — двома вивідними протоками. У бу- гая, барана, козла вони досить щільні, з горбкуватою поверхнею, у кнура — гладенькі. Секрет залоз у бугая, барана, цапа та кнура во- дянистий, в жеребця — густуватий.

Простатична (передміхурова) залоза (glandula prostata) — це за-

лозисте утворення, що складається з тіла (у бугая у вигляді невели- чкої стрічки), яке лежить на початку сечостатевого каналу, й роз- сіяної частини, розміщеної у стінці сечостатевого каналу. Тіло зало- зи найкраще розвинене у жеребця, кнура та пса, розсіяна частина — у бугая та кнура; у барана і цапа є лише розсіяна частина.

10

го члена загострена (рис. 4), на її шийці є спрямована вліво зв’язка, яка під час еякуляції натягується і кінцева частина статевого члена описує майже повне коло діаметром 12 – 14 см. У цапа і барана се- чівник у вигляді відростка виходить на 3 – 4 см за межі статевого члена, причому у барана він зігнутий, у цапа — прямий. У кнура кінець статевого члена штопороподібно зігнутий, що сприяє введен- ню його в канал шийки матки. У м’ясоїдних головка статевого члена циліндричної форми, в її основі є кістка, яка у великих собак сягає довжини 8 – 10 см і часто є причиною ущемлення статевого члена кавернозними тілами переддвер’я піхви і затягування статевого ак- та до 45 хв. У бугая статевий член циліндричної форми. Статевий член бугая, барана, цапа та кнура утворює в ділянці промежини S- подібний згин, від якого відходять до кореня два м’язи, що втягують його у препуцій.

Зверху статевий член вкритий сполучнотканинною оболонкою, від якої відходять усередину численні перегородки, утворюючи ка- вернозне (печеристе) тіло. У спокійному стані прутень буває опа- лим, його передня частина захована в препуційному мішку. При статевому збудженні печеристе тіло сильно наповнюється артері- альною кров’ю, статевий член стає пружним і висувається з пре- пуція (ерекція).

Препуцій, чи препуційний мішок (передня шкірка, крайня плоть), — є шкіряною складкою, що вкриває кінець статевого члена. Він складається із зовнішнього та внутрішнього шкіряних листків, з’єднаних між собою рихлою клітковиною. Між зовнішніми по- верхнями статевого члена та внутрішніми поверхнями препуція є щілинний простір препуція, в якому міститься невелика кількість змазки препуція, так званої смегми.

Гістоструктура сім’яника. Засвоївши за схемою основну будову сім’яного канальця, необхідно закріпити знання, розглядаючи під мікроскопом гістологічний препарат сім’яника. Знайшовши у полі зору сім’яні канальці, можна побачити, що їх стінки утворені кліти- нами різної форми. По периферії видно рожеві з темними ядрами довгасті клітини сполучної тканини. Ближче до центру в 1 – 2 ряди розміщені невеликі темно-фіолетові круглі клітини (сперматогонії). Далі видно кілька рядів великих клітин з чіткими ядрами і слабо забарвленою протоплазмою. Це сперматоцити І та II порядку. Над ними розміщені кілька рядів круглих клітин темного кольору. Це сперматиди. В центрі канальця видно спермії, що формуються, вони занурені головками в протоплазму клітин Сертолі. Простір між ка- нальцями заповнений паренхімою, клітини якої мають зернисту ци- топлазму. Це інтерстиціальні клітини Лейдига, у яких синтезується чоловічий статевий гормон тестостерон.

11

Дослідження зовнішніх статевих органів бугая. Фіксують твари- ну в добре освітленому природним світлом манежі. Піднімають го- лову бугая дещо вгору, відводять хвіст убік і оглядають калитку: спочатку визначають її форму, характер складок, консистенцію і чутливість, а потім, захопивши ззаду (між задніми кінцівками) оби- два сім’яники і промацуючи їх рівномірно зверху донизу, визнача- ють розмір та форму сім’яників, їх положення у калитці, рухливість, консистенцію і тургор.

Сім’яники здорових самців гладенькі, легко переміщуються до- гори, щільноеластичної консистенції, правий дещо більший за лі- вий. При наявності тестиметра можна зробити проміри сім’яника: у статевозрілих бугаїв він має висоту 12 – 20 см, ширину 6 – 10 і тов- щину 7 – 10 см. Одночасно досліджують придатки сім’яників. У бу- гая на вентральному кінці сім’яника промацується невелике напів- кругле утворення — хвіст придатка, на дорзальному — головка придатка. Пальпацією сім’яних канатиків та сперміопроводів ви- значають їх товщину, консистенцію, болючість.

Досліджуючи препуційний мішок, звертають увагу на його дов- жину, рухливість і чутливість, діаметр препуційного отвору, стан його слизової оболонки, наявність виділень і їх характер. Крізь стін- ку препуційного мішка можна промацати статевий член.

Рефлексологічне дослідження плідника. Із статевим дозріван- ням у самця починає виявлятися статевий інстинкт, що виражаєть- ся у комплексі таких взаємопов’язаних статевих рефлексів:

статевого потягу — самець і самка в охоті розшукують одне одно- го за запахом, звуками, поведінкою тощо;

обіймальний — самець стрибає на самку і фіксується передніми кінцівками на ній;

ерекції — виявляється у сильному наповненні артеріальною кров’ю печеристих тіл статевого члена, в результаті чого збільшу- ється його розмір, підвищується температура і чутливість, він стає пружним, S-подібний згин вирівнюється, що сприяє введенню його в статеві органи самки;

парувальний — характеризується введенням збудженого стате- вого члена в піхву і штовхальними рухами крупа, спрямованими на уловлювання рецепторами статевого члена термічних та механіч- них подразнень, які виникають при його терті об слизову оболонку піхви;

еякуляції (виділення сперми) — завершальний у ланцюгу опи- саних вище рефлексів і є їх природним підкріпленням. В результаті серії скорочень м’язів статевого апарата спермії і секрети додатко- вих статевих залоз виштовхуються з уретри. Еякуляція відбувається послідовно: спочатку виділяються секрети уретральних і куперових залоз, які очищають сечівник від залишків сечі, а потім щільна ма-

12