-
Література
Естетика літературного бароко формувалася в умовах протиборства різноманітних соціально-економічних груп, зіткнення релігійних та ідейно-естетичних принципів. Оскільки бароко було мистецтвом синтезу, примирення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства, література бароко зосереджує свій інтерес навколо трагічних суперечностей дійсності, життя і смерті, тлінності і вічності, суєти і щастя. Письменники доби бароко захоплювалися символікою й алегорикою, розгортали складні метафори, вдавалися до контрастів і театральності.(стр 170)
Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси риторики й поетики, які читали у Київській академії. Письменники, у творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко, здебільшого були викладачами та вихованцями цієї Академії. Так, скажімо, в курсі М. Довгалевського, професора поетики Києво-Могилянської академії 1736/37 н/р, по суті, викладено всі вимоги поетики бароко, які були актуальними для II половини XVII ст.
Перші появи барокового стилю в літературі помітні уже на межі 16 - 17 ст., останні - наприкінці 18 ст.
Характерні жанри літературного бароко: віршова поезія, зокрема, епіграми, плачі -"ляменти", панегірики - часто у формі складних декламаційних композицій.
Особливо плідним стиль бароко виявився у поезії, більшість тогочасних українських поетів, починаючи від К. Транквіліона-Ставровецького і закінчуючи Г. Сковородою, писали у цьому стилі. Як правило, поетичний твір був вишуканої побудови з надзвичайними порівняннями та словесною грою, ліричні образи тут межують з біблійними, реальні речі та явища подаються в алегоричному і символічному переосмисленні.
Як один з перших прикладів бароко в літературі можна назвати твір Касіяна Саковича (в 1620-1624 рр. викладач і ректор Київської братської школи), написаний з приводу смерті гетьмана П. Сагайдачного. Історична розповідь, що ведеться від імені гетьмана, переривається ліричними відступами, вона густо пересипана міфологічними та античними іменами. Автор охоче звертається до арсеналу барокової символіки, широко використовує алегорію тощо. Якийсь час навчався в Академії й один з визначних українських поетів кінця XVII- поч. XVIII ст. Климентій Зинов'єв. Рукописний збірник поезій цього автора, укладений на початку XVIII ст., містив 970 віршів, які поетизували людську працю.
Зразком українського літературного барокового стилю є твори І. Величковського. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного та світського змісту, І. Величковський є теоретиком так званого фігурного віршування. Смисл такого віршування полягав у тому, щоб стимулювати у читача інтелектуальне напруження, примусити його "розв'язувати задачі". У цих віршах словесна гра поєднується із графічними формами і живописними (кольоровими) ефектами.
Становлення і розвиток прози регламентувалися настановами риторик, автори яких з середини XVII ст. виразно орієнтувалися на ті стилістичні норми, що були вироблені бароковою естетикою Польщі та інших країн. Риторична проза бароко досягає значного розквіту в творчості таких видатних письменників, як А. Радиви-ловський, І. Галятовський, Л. Баранович та Ст. Яворський.
Аналізуючи твори І. Галятовського, можна відмітити широке залучення фантастичного матеріалу, порівнянь, символів, антитез, метафор, що також характерно для стилю бароко.
Барокові проповіді Лазара Барановича, зокрема, "Слово третее на рождество пресвятой богородицы" можна назвати зразком витонченого барокового письма, вишуканої риторичної культової прози.