Семінарське заняття 6 іст укр культ

Семінарське заняття 6

Історія української культури

РОЗВИТОК ОСВІТИ ТА НАУКИ ДРЕГОЇ ПОЛОВИНИ 17 – 18 СТОЛІТЬ

1. Загальні тенденції розвитку освіти.

Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).

Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною.

В останній третині XVIII ст. у різних частинах України відбулися шкільні реформи. У Західній Україні в дусі європейських освітніх змін здійснювала шкільну реформу Річ Посполита - 1773 р. Було створено народну комісію едукації (освіти), якій підпорядковувалися школи різних рівнів. Під впливом ідей Просвітництва розпочався процес секуляризації освіти, розширення обсягу знань, удосконалення морального виховання учнів.

2. Початкова, середня та вища освіта.

Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу.

Важливу роль у системі освіти відігравали середні навчальні заклади - колегіуми. В них навчалися діти старшин, духовенства, заможних міщан і козацтва. У XVIII ст. діяли колегіуми в Чернігові (1700 р.), Переяславі (1738 р.), Харкові (1721 р.), які забезпечували доволі високий рівень знань.

У Лівобережній та Слобідській Україні розвиток середньої світи відбувався в контексті загальноросійської реформи, і 786 р. Катерина II затвердила "Статут народних училищ", згідно з яким у містах відкривалися головні та малі народні училища. Головні училища було відкрито у Чернігові, Новгород-Сіверському, Харкові, Полтаві та інших містах. До кінця XVIII ст. діяли вісім таких закладів і сімнадцять малих училищ.

До середини XVII ст. в Україні не було вищих навчальних закладів. Тільки 1661 р. у Львові було засновано університет. Його "основою" була Львівська братська школа, пізніше - єзуїтська колегія.Навчальний процес у Львівському університеті здійснювався на основі програми єзуїтських шкіл, розробленої ще наприкінці XVI ст. Помітні зміни у цю програму стали вноситися лише в середині XVIII ст.

Після розпуску 1773 р. ордену єзуїтів було закрито і Львівський університет. 1784 р. урядовим рішенням імператора Иосифа II діяльність університету було відновлено - з метою впровадження імперських ідеологічних цінностей, централізації та онімечення багатонаціональної Австрійської імперії.

3. Києво-Могилянська академія.

Провідна роль в освітній системі того часу належала Києво-Могилянському колегіуму, заснованому Київським православним братством. 1658 р. згідно з Гадяцьким трактатом колегія отримала статус академії і рівні права з Ягеллонським університетом. Це було підтверджено за сприяння гетьмана І.Мазепи грамотою Петра І у 1701 р. Структура академії та зміст навчальних програм забезпечили їй такий просвітницький рівень, який дозволив вважати її одним із найкращих вищих навчальних закладів Європи того часу. Навчання в академії було загальнодоступним: здобути освіту могли вихідці практично з усіх верств населення без вікового і територіального обмеження. Головною умовою для всіх було сповідування православної віри і здатності до навчання.

Початок XVIII ст., був часом розквіту академії. У цей час тут навчалося до 2 тис. студентів. Навчальний процес був добре організований, виважено і послідовно спрямований на ґрунтовне засвоєння матеріалу, детальний контроль знань та передбачав публічну демонстрацію рівня підготовки вихованців. Велика увага в академії приділялася виховній роботі, яка була спрямована на формування благочестя, відданості православ'ю, Батьківщині, поваги до старших тощо.

Києво-Могилянська академія була науковим і художнім центром України. Викладачами і вихованцями цього вищого навчального закладу були видатні мислителі, церковні діячі, діячі мистецтв - Ф. Прокопович, Д. Туптало, К. Сакович, Л. Баранович, І. Гізель, І. Галятовський, Ф. Сафонович, А. Радивиловський, С. Полоцький, В. Ясинський, М. Довгалевський Є. Славинецький, українські художники І.Мігура, І. Ширський, Л. Тарасевич, Г. Левицький композитори М. Березовський, А. Ведель та ін., історики П. Симоновський, М. Бантиш-Каменський, М. Берлинський, які у своїй діяльності творчо втілювали барокові та просвітницькі ідеї не тільки на Батьківщині, а й за її межами.

Вихованцями академії були й видатні діячі української історії: гетьмани Ю. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, П. Тетеря, І. Брюховецький, М. Ханенко, І. Самойлович, І. Мазепа, П Орлик, Д. Апостол, І. Скоропадський, П. Полуботок. В академії навчались відомі літописці С. Величко, Р. Ракушка-Романовський, Г. Граб'янка.

У другій половині XVIII ст. академія поступово втратила провідне значення і в подальшому (зусиллями Катерини II) була перетворена на замкнений становий освітній заклад для дітей духовенства.

Таким чином, в Україні у другій половині ХУІІ-XVIII ст. склалася багаторівнева система освіти, завдяки якій зростав рівень освіченості різних верств населення, а разом із цим і значущість національної культури в системі європейської культури. Львівський університет, Києво-Могилянська академія як осередки розвитку філософи, науки, мистецтва склали фундамент вищої освіти в Україні, сприяли формуванню світоглядних орієнтирів сучасників, засвоєнню та укоріненню прогресивної світової суспільної думки, посиленню значущості національних досягнень.

4. Спеціалізація освіти.