Скульптура. Іконопис.
30-70-ті роки ХVІІІ ст. відзначені появою стилю рококо. Скульптура стає невід’ємним елементом архітектурного середовища. Ідеал синтезу архітектури, декоративної та фігуративної пластики знайшов втілення у таких шедеврах, як ратуша у Бучачі, костел у Городенці, собор св.. Юра у Львові.
Форми цього стилю проникають у храми римо- і греко- католицької конфесій.
Геніальним скульптором був Йоган Пінзель, який до сих пір вважається загадковим для дослідників. Збереглася велика кількість творів, які приписують цьому скульпторові. Головні з них – статуї святих Афанасія і Лева - на фасаді собору св.. Юра та ратуші в м. Бучачі. На окрему увагу заслуговують статуї костьолу в м. Монастирську на Тернопільщині. Численні скульптурні об’єкти, створені Пінзелем свідчать, що у середині ХVІІІ ст.. подібного до нього не було.
Так склалося, що пам’ятки старого українського іконопису збереглися лише на Галичині та Волині. На Лівобережжі і в центральних районах України вони здебільшого не вцілили. Окреме місце в українському бароковому живопису Східної України належить іконостасу Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях Полтавської області ( у ньому більше сотні різних ікон ), побудованої 1734 р. гетьманом Данилом Апостолом. Грацій форм і ліній, сміливий малюнок, примхливість пензля вказують на виразний вплив рококо, правда, без тих рис світськості й галантності. У цій же майстерні були виконані іконостаси Вознесенської церкви (м.Борзна ) та Миколаївського собору в м. Ніжині.
Найвидатнішими майстрами іконописного малярства Львівщини були Іван Руткович та Йов Кондзелевич.
Першою значною роботою Рутковича вважається семиярусний іконостас у монастирі с. Волиці на Львівщині. Його вирізяє кольорова експресія та динаміка ракурсів. У двох іконах «Моління» майстер змалював замовників – Марію, вдовицю по Петрові Коровцю, разом з сином. Такі зображення світських людей у молитовних позах на центральному образі іконостаса належать до виняткових.
Наступний етап – доповнення двох іконостасів, церков собору архангела Михаїла в с. Воля Висоцька, що поряд з Жовквою та св.. П’ятниць у с. Крехів. В апостолах і пророках художник утверджував ідеал людської краси. Кольори насичені, глибокі, підкреслюють драматизацію. Безсумнівним шедевром цього іконостаса є група «Пристоячих жон». До Рутковича в українському мистецтві так зворушливо і трагічно не передавався людський біль.
І.Кондзелевич родом із Жовкви, в 19 років постригся у ченці. Ранні твори позначені творчою самобутністю, для них характерна гостра спостережливість, поглиблений аналіз.Найвідоміший його твір – п’ятиярусний іконостас для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському. Унікальними за розмірами та величаво-хоральним рішенням є дві композиції- «Вознесіння Христа» та «Успіння». Найсильнішою за психологічною глибиною є ікона «Тайна вечеря».
Живопис.
Він також увібрав найкращі досягнення бароко — багатий декор, позолоту, складну композицію, поєднавши їх із традиціями народної творчості. Поряд з існуючими культурними центрами — Львовом, Києвом — сформувалися нові художні школи в Чернігові, Новгород-Сіверському, Жовкві. До храмових розписів входять пейзаж, портрет, жанрова картина.
У тяжкі часи неспокою і боротьби культ Богородиці в Україні набув особливого змісту. У козаччину Божа Матір перестає бути абстрактною покровителькою. Вона набуває вигляду української жінки в багато гаптованому національному вбранні. Козацькі перекази розповідають: явилась їм з неба ікона Божої Матері і сказала: «Як будете цю ікону знати, то не буде ніякий огонь брати». Напевне, тому Богородиця постає в центрі композицій, де під її захистом зображені козаки, гетьмани Сулима, Богдан Хмельницкий і Петро Калнишевський.
Характерною складовою храмового живопису стає ктиторський портрет, тобто зображення історичних осіб, які жертвували на будівництво храмів, уславилися благодійними ділами, князів та царів. Наприклад, у вівтарній частині Успенського собору в Києві було зображено 85 видатних діячів — від князів Київської Русі до Петра І; у церкві с Старогородців поблизу Остра відтворено битву запорожців із татарами, а в Покровській церкві Переяслава був зображений Ф. Прокопович із генеральною старшиною та ін.
Новим явищем у світському мистецтві став парсунний портрет. Він відходить від іконописних традицій. Робиться спроба максимально правдоподібно передати риси людини. Однак під впливом іконопису портрети цього періоду певною мірою ідеалізовані. Перевага надається зображенню визначних політичних, культурних діячів та міщан. Жіночі портрети зустрічаються рідко, серед них, як перлина, сяє портрет львівської міщанки Варвари Лангиш, виконаний Миколою Петрахновичем. У мистецькому середовищі та серед широкого загалу зажили слави портрети гетьманів Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи, славетних воєначальників Леонтія Свічки, Семена Сулими, видатних учених Й. Галятовського, Л. Барановича та ін.
Художникам іноді навіть замовляли картини, які зображували селян. На другу половину XVIII ст. припадає, вже в повному розумінні слова, світський портретний живопис. Але в цей же час проявляється тенденція від´їзду з України талановитої молоді до Петербурга, в Академію мистецтв: так, найвідоміші художники Росії того часу: Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — з Миргорода. Українцем був творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко. У жанрі монументальної та монументально-декоративної скульптури працював виходець з України (м. Ічні) — Іван Мартос.
Активно розвивалося графічне мистецтво. Найвідомішими були школи графіки Києво-Могилянської академії, Києво-Печерської лаври, Чернігівська та Львівська.