16. Лібера́льна демокра́тія

Лібера́льна демокра́тія є формою суспільно-політичного ладу - правовою державою на основі представницької деомкратії, в якій воля більшості та здатність обраних представників здійснювати владу обмежені в ім'я захисту прав на дотримання належних правових процедур, приватну власність, недоторканність особистого життя, свободу слова, свободу зібрань і свободу віросповідання. Ці ліберальні права закріплено у вищих законах, що, у свою чергу, наділяють різні державні та громадські органи повноваженнями з метою забезпечення цих прав.

Ліберальній демократії притаманні такі риси: визнання особистості первинним і головним джерелом влади, пріоритет прав індивіда над законами держави, ототожнення народу як суб’єкта влади з власниками-чоловіками, виключення жінок, нижніх верств, робітникі з кола тих громадян, які мають виборчк право, обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивід. свободи, обмеження сфери діяльності держави охороною сусп. порядку, безпеки і прав людини, невтручання держави і справи громадянського суспільства, парламентаризм, розподіл влади, створення стимулів і противаг для ефективного контролю громадян над державою.

Характерним елементом ліберальної демократії є "відкрите суспільство", що характеризується терпимістю, плюралізмом, співіснуванням і конкуренцією найширшого спектру суспільно-політичних поглядів.

Ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін. Ядром свободи є особисті права. Саме тому часто ліберальну демократію називають ще індивідуалістичною. Політична свобода виступає як засіб забезпечення громадянської свободи

17. Нормативні та емпіричні визначення демократії.

У сучасній науці існують різні трактування демократії, що обумовлено відсутністю єдності підходів і критеріїв до її аналізу. Найбільш розповсюдженими є нормативний і емпіричний підходи. На основі нормативного підходу сформувалася ідеальна модель демократії, що базується на таких основних цінностях, як свобода, рівність, права людину, народний суверенітет. Ідеальна модель демократії є дуже привабливою, відповідає уявленням людей про справедливе правління. Нормативний підхід виходить з того, яким повинен бути демократичний устрій, і з цих позицій аналізує реально існуючі демократії. Однак в реальному житті будь-який ідеальний суспільний устрій не може бути досяжним. Тому недоліком нормативного підходу є абсолютизація принципів демократії, її ідеалізація і, як правило, недооцінка реальної демократичної практики.

На основі емпіричного підходу демократія розглядається не з позиції належного, а з погляду реально існуючих демократичних систем. При аналізі емпіричних моделей демократії враховуються ідеальні демократичні цілі і ціннісні орієнтації людей, що приводять у рух весь механізм реально існуючих демократій. У цьому виявляється взаємозв'язок нормативного й емпіричного підходів.

Виділяють індивідуалістичні (ліберальні), плюралістичні та колективістські концепції демократії. В ліберальній теорії демократії надається перевага правам людини, держава не втручається в особисте життя, не передачаються соціальні гарантії. Колективістська концепція надає перевагу правам народу, вважаючи, що прав окремих людей немає. В цій теорії декларується соціальна рівність, навіть економічна. Плюралістичні концепції займають проміжне положення між ліберальними, де головний суб’єкт – особистість, таа колективістськими, де гол. суб’єкт – народ, теоріями демократії. В цій теорії визнається наявність в суспільстві різних груп, що формуються навколо певних спільних інтересів.Відповідно відбувається боротьба цих сил, а політичне ішеня є результатом цієї боротьби.