14. Системний аналіз д.Істона.
На початку 20 ст. системний підхід реалізовувався в природничих науках. Системний підхід в суспільствознавчих науках з’явл. В 30-40 рр.20 ст, внаслідок чого американський політолог Девід Істон в 50-ті рр.. починає використовувати сист. підхід в політології. 1953 року виходить його праця «Політична система».
Для теоретичного аналізу політичного життя за вихідну модель учений використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу середовиша й сама активно впливає на нього для самозбереження і розвитку. Політична система, вважає Д. Істон, подібна до біологічних систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи — економічна, соціальна, духовно-ідеологічна тощо. Водночас політична система якісно відрізняється від інших суспільних систем. Головним показником відмінності є наявність певних меж між нею та її оточенням. Основною одиницею аналізу політичної системи Д. Істон визначив взаємодію. Від інших соціальних взаємодій взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем, тобто політична взаємодія, відрізняється тим, шо вона спрямована насамперед на авторитарний (примусовий) розподіл цінностей у суспільстві.
На основі цього політичну систему Д. Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Головне призначення політичної системи, за Д. Істоном, полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час.
15. Демократичний режим
Поняття «демократія» є багатогранним: в широкому розумінні — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації, а у вузькому розумінні воно має тільки політичну спрямованість і означає владу народу. Розуміння демократії як народовладдя грунтується на визнанні народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, суб'єктом визначення характеру і змісту владних функцій, стосовно яких державна влада відіграє обслуговуючу роль.
Характерними ознаками демократії є юрид. визнання і конституц. вираження суверенітету народу, періодична виборність основних органів державної влади, наявність демократичного інституту виборів, формування органів влади більшістю, рівність права громадян на участь в управлінні державою, прийняття рішення за більшістю і підкореня меншості більшості при їх здійсненні.
Забезпечення демократичних процедур передбачає конституціоналізм, тобто наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади та управління, механізми їх формування, визначає правовий статус особи та принципи рівності перед законом і поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Важливою складовою демокр. політ. режиму є багатопартійність, вільна діяльність політ. і гром. організацій, у т. ч. опозиційних.
Демократія дає кожній окремій особі певну міру свободи, свободу вибору та обрання представників влади, свободу слова, зібрань, асоціацій тошо. Ознакою демокр. режиму є чітке визначення всіх процедур і процесів прийняття політ. рішень. Демократія передбачає процедури прийняття держ. рішень відповідно до волі більшості, але з визнанням і поважанням прав і потреб меншості. Вона вимагає культури дотрим. закону й конституц. порядку, толерантного ставлення до інших думок і позицій, готовності до компромісу у вирішенні спірних питань.
В умовах демократії держава і громадянське суспільство виступають партнерами. Вони на паритетних засадах беруть участь у вирішенні тих чи інших суспільних проблем.
За демократичного політичного режиму громадянське суспільство здійснює ефективний контроль над державою через засоби прямої і представницької демократії, свої політичні інститути — політичні парти, групи інтересів, засоби масової інформації.