103. Політичний спектр: «лінійне» уявлення.

Відповідне розташування політичних сил у просторі, де кожна з них займає свою відповідну позицію на ліво-правій шкалі політичних цінностей, формує політичний спектр суспільства.

Поділ політичних рухів та партій на ліві та праві – це традиція, яка бере свій початок від Французької національної асамблеї, коли промонархістські консерватори сиділи з правого боку, а революційні республіканці – з лівого боку конструкції у вигляді півкола. Європейські парламенти перейняли цю традицію і дотримуються її дотепер. Така класифікація політичних партій є достатньо умовною. Загалом праві вважаються противниками політичних, економічних і соціальних змін, а ліві – їхніми прихильниками. Праве крило політичного спектра переважно пов’язують з монархізмом, захистом інтересів вищих класів, тоді як ліве – з республіканством і захистом інтересів широких народних мас (робітників і селян).

Політичний спектр характеризується наявністю великого демократичного центру, який функціонує в межах політичної системи, не заперечуючи законності поступових економічних та соціальних змін. На противагу центру, крайнє праве та ліве крило політичного спектра – переважно меншості, які прагнуть докорінно змінити конституційну та соціальну системи. Ліве – в антикапіталістичному напрямі, праве – в ультранаціоналістичному (навіть інколи расистському). Розташування політичних сил і їхня частка в політичній системі визначають конфігурацію партійної системи держави.

Базовими цінностями правих політичних сил є релігія, моральність, традиції, патріотизм, національні цінності, персоналізм, вільний ринок, суспільна ієрархія, елітаризм, низькі податки, децентралізація, обмеження ролі держави, інформаційний плюралізм, сім’я з авторитетом батьків, культ сили, агресивність зовнішньої політики. Базовими цінностями лівих політичних сил є атеїзм, заперечення традицій, інтернаціоналізм, космополітизм, колективізм, державне регулювання, високі податки, централізація і розбудова державного апарату, контроль держави за поширенням інформації, сім’я як спільнота рівних, пацифізм, мирне співіснування, антимілітаризм.

Традиційна лінійна схема політичного спектра:

Ультра радикальні групи

104. Порівняльна політологія

Порівняльна політологія (компаративістика) - галузь політичного знання, що присвячена порівняльному дослідженню політичних інститутів та форм правління. Серед засновників відокремлюють А. Де Ток-віля, Ф. Лібера, В. Вільсона, Д. Берджеса. Порівняльна політологія є важливим розділом політичної науки, адже це поєднання стратегії, теоретичного підходу і відповідного методу, за доп. яких здійснюється узагальнення і пояснення конкретної політичної проблематики. Порівняння - звичайний спосіб мислення, а наукове порівняння - поширений метод дослідження. За допомогою порівняння визначаються кількісні і якісні характеристики предметів, явищ, класифікується, упорядковується, оцінюється зміст тих або інших процесів.

Порівняльний метод політичного аналізу досить результативний у вивченні і прогнозуванні сучасного, різноманітного суспільства, що швидко змінюється. Сам принцип порівняння властивий більшості політологічних досліджень, особливо коли стосується класифікації і типізації.

Наукове порівняння продуктивне тільки на рівні вже наявних знань і оцінок про предмет аналізу. Неможливо порівнювати відоме з невідомим і тим більше два невідомих. З цієї причини порівняльний підхід в політичній науці серйозно став використовуватися лише тоді, коли був накопичений значний запас знань таких явищ, як політичні інститути, процеси, відносини, культури, традиції, режими, інтереси, і виникла можливість порівняльного аналізу їх в масштабі різних країн або регіонів.

Сучасна компаративістика, поряд з традиційними інститутами та факторами політичної діяльності (держава, партії, вибори, засоби масової інформації), займається осмисленням нових політичних явищ: корпоративізму, постіндустріального світу, постматеріальних цінностей, етнічних, лінгвістичних вікових та гендерних чинників політики. Пріоритетними напрямками дослідження сучасної компаративістики вважаються регіональні конфлікти, регіональна інтеграція, політичний дискурс, корупція, перехідні процеси, що мають місце вдержавах, які “відновлюють” демократію (транзитологія). Вагомий внесок у концептуалізацію порівняльної політології внесли С. Роккан, Г. Алмонд, С. Верба, Дж. Пауел та ін.