10. Політична філософія і.Канта

Політично-філософські вчення про державно-владні та правові відносини на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, представника німецького просвітництва 18 ст.

В своїй праці «Філософія права» Кант обґрунт. поняття правової держави, як такої, де закони мають обмеж. не тільки людей, а й регул. діяльність держави. Право він трактував як вияв практ. розуму.

Характеризуючи свою епоху як "вік просвітництва", Кант проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду, розв'язати яку змушує сама природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства. Зосереджуючи увагу на дослідженні свого соціального ідеалу, Кант підкреслював, що громадянський устрій у кожній державі мусить бути республіканським, розуміючи під цим "устрій, який встановлюється, по-перше, відповідно до принципів свободи членів суспільства (як людей), по-друге, відповідно до висхідного положення про залежність всіх (як підлеглих) від одного загального законодавства і, по-третє, відповідно до закону рівності всіх (як громадян держави)".

Кант дотримувався думки, що принципи республіканського управління можуть бути найкраще реалізовані в державі, яку очолює монарх, що керується тією заг. волею громадян, яку адекватно відобр. філософи. У реальній республіці повинні управляти загальнообов'язкові закони, а людям, які входять до уряду, необхідно лише забезпечити їх чітке виконання.

Побудову правової держави Кант вбачав не у революційних діях через насильство, а в поступальних реформах, які б перетворювали деспотичне управління в правову громадянську державу.

Важливе місце в соціально-історичній філософії Канта посідали проблеми війни і миру. За Кантом, вічний мир - це таке ж першочергове завдання всесвітньо-історичного прогресу, як і встановл. всезаг. прав. громад. стану: одне тісно пов'язане з іншим.

Заключною ланкою в ланцюгу соц.-істор. філософії Канта є визнання переваги моралі над політикою. Кант при тлумаченні думки, що правдива політика не може зробити кроку, не віддавши належного моралі, вказував, що головним є ще й те, що право людини мусить визнаватися священним, хоч би яких жертв це коштувало панівній владі.

11. Державні проекти Платона.

Теорія ідеал. держави Платона, давньогрец. вченого антич. часів, найповн. викладена в праці “Держава” й розвинута в праці “Закони”.

Держава, за Платоном, як і душа, має трійчасту структуру. Відповідно до основних функцій (керування, захист і виробництво матеріальних благ) населення поділяється на три стани: землеробці-ремісники, стражники й правителі (мудреці-філософи). Справедливий державний устрій має забезпечити їх гармонійне співіснування. До першого стану належать люди, в яких переважає пожадливий початок. Якщо в них переважає така чеснота як самовладання, свого роду любов до порядку й дисципліни, тоді це найгідніші люди. Другий стан скл. люди, в яких переважає вольовий початок, обов’язок стражника – мужність по відношенню як до внутр., так і до зовн. небезпеки. Згідно з Платоном, державою покликані керувати лише аристократи як найкращі й наймудріші громадяни. Правителями мають бути ті, хто вміє любити своє Місто більше за інших, хто здатний виконати свій обов’язок з більшою старанністю. А найважливіше, що в них переважає раціонал. початок і їх можна справедливо назвати мудрецями. Отже, досконала держава – це така держава, в першому стані якої переважає самовладання, у другому – мужність і сила, у третьому – мудрість.

Концепція справедливості полягає в тому, що кожен робить те, що йому належить робити; це стос. громадян у державі й частин душі. Справедливість у зовн. світі є лише тоді, коли вона є в душі. Тому в досконалій державі має бути досконала освіта й виховання, причому для кожного стану воно має свої особливості. Велике значення надає Платон вихованню стражів як активної частини населення, з якої виходять правителі. Виховання гідне правителів мало сполучати практичні навички з опануванням філософії. Мета виховання – через пізнання Блага дати приклад, який має наслідувати правитель в своєму прагненні втілювати Благо в своїй державі.

Щоб захистити правителей-філософів від усяких низинних пристрастей, пов'язаних із володінням власністю, Платон наполягав на її ліквідації для них; також він виступав за скасування для них індивідуального шлюбу і моногамної сім’ї. Для воїнів також пропонувалися суворі обмеження - вони не повинні мати власних будинків, землі; для них не передбачався інститут сім'ї, уводилася спільність дружин, що народжуване потомство переходило на виховання держави.

В ідеальній державі не повинно відбуватися ніяких змін, оскільки і так все улаштоване кращим чином. Інтереси окремої людини, меншості "частини", повинні бути підпорядковані інтересам більшості і "цілого". Людина для держави, а не держава для людини - кредо політичної філософії Платона.

Сучасні дослідники дуже часто порівнюють ідеальну державу Платона з тоталітаризмом.