86. Політичний екстремізм.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. як свідчить суспільна практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соціально-економічні кризи, різке спадання життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт тощо.

Слід зазначити, що в політичному плані екстремізм намагається підірвати дієвість суспільних структур та інститутів, що функціонують, за допомогою силових методів. З цією метою екстремісти організовують заворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів. Представники цієї політичної течії виступають проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, що пов’язані зі взаємними поступками.

Щодо ідеологічних засад екстремізму, то тут треба назвати такі його риси, як цілковите заперечення будь-якої іншої думки, намагання ствердити свою систему політичних, ідеологічних та релігійних поглядів будь-якою ціною, вимога до своїх прихильників беззаперечно підкорятися будь-яким наказам та інструкціям. Звернення екстремістів не до розуму, а до почуттів створює особливий тип людини, схильної до самозбудження, утрати контролю над своєю поведінкою, готовності на будь-що, навіть на самогубство, з наказу керівників. Ось чому екстремізм невіддільний від ідеології тоталітаризму, культу вождів.

У політичній теорії екстремізм традиційно поділяється на «лівий» та «правий» відповідно до політичного спектру.

Екстремізм виявляється в різних формах: екстремізм політичний, націоналістичний, релігійний, екологічний. Політичний екстремізм – це діяльність об’єднань громадян, інших організацій, посадових осіб і громадян, спрямована на насильницьку зміну конституційного ладу Укр, насильницьке захоплення влади або насильницьке утримання влади, порушення суверенітету і територіальної цілісності Укр, організацію незаконних збройних формувань, розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі, а також публічні заклики до вчинення в політичних цілях протиправних діянь.

87. Політичний маркетинг та політичний менеджмент.

Маркетинг – знання про ринок, закони його функціонування та поведінку покупців на ринку.

Політичний маркетинг – сукупність теорій і методів, якими можуть користуватись суб’єкти політики з тим, щоб одночасно визначати свої цілі і програми та впливати на поведінку громадян ( Д. Ліндон ).

У 1956 р. у передвиборчій кампанії Д. Ейзенхауера вперше були використані маркетингові принципи.

Основні джерела маркетингового оформлення політики:

І. Масовізація:

· масовізація суспільства;

· зростання ролі громадської думки;

· відпрацювання процедури виборів як основного шляху до влади;

ІІ. Психологізація політики.

ІІІ. Персоналізація політики.

ІV. Зростання ролі ЗМІ.

У політичному маркетингу політика розглядаються як вироблення певного продукту, як певний ринок, де відбувається конкуренція. Результатом успішного просування продукту є влада.

Структура політичного маркетингу:

1. Розвиток комунікації в залежності від ідей, що висуваються;

2. Визначення адекватності ідей політичному ринку;

3. Визначення позиції, яку слід зайняти в залежності від очікувань ринку, особливих якостей лідера, наявної конкуренції;

Напрямки маркетингової діяльності в політиці:

1) вивчення громадської думки;

2) виборча інженерія;

3) політичне рекламування та іміджмейкерство;

Функції політичного маркетингу:

· формування інформаційного банку про політичний ринок;

· розробка методів аналізу і обробки даних інформаційного банку;

· оцінка та аналіз умов політичного ринку;

· аналіз ринкових можливостей політичних акторів;

· розробка оціночних та прогнозних моделей політичного попиту, життєвого циклу та політичної поведінки суб’єктів політики;

· аналіз ефективності політичного маркетингу;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.

Позиції щодо розуміння менеджменту:

І. Це соціологічне вчення, що вивчає проблеми управління;

ІІ. Це сукупність практичних рекомендацій з управління;

Принципи менеджменту:

1. Планування;

2. Організація;

3. Мотивація;

4. Контроль;

Політичний менеджмент – організація та реалізація політичних рішень.

Політичний менеджмент – організація та управління політичним процесом.

Політичний менеджмент передбачає безпосередній розгляд, ухвалення та втілення в життя практичних рішень за допомогою соціотехніки управління (правові норми, умовляння, маніпулювання)

Структура політичного менеджменту ( за Бебиком ):

1) Організація і проведення виборчої кампанії;

2) Управління виборчою командою;

Функції політичного менеджменту:

· ведення переговорів;

· управління політичною ситуацією;

· подолання спротиву опозиції;

Чинники ефективності політичного менеджменту (за Т. В. Лапіною ):

1. Особисті якості кандидата;

2. “Політичний ландшафт”;

3. “Дух часу”;

4. Матеріальні ресурси;

5. Професійність команди;

Якщо політичний маркетинг – це вивчення політичного ринку, то політичний менеджмент – організація та управління політичною діяльністю в умовах політичного ринку.