69. Політична партія як суб'єкт політики.

У демократичних суспільствах найпомітніший вплив на розгортання політичного процесу і формування владних відносин справляють політичні партії. Нині їх небезпідставно вважають одними з важливих інститутів політичної системи. Специфіка цього феномену полягає в тому, що це — єдиний у суспільстві громадянський інститут, функції якого тільки політичні. Етимологічно термін “партія” (від лат. partis — частина) означає не що інше, як частина чогось цілого, один бік якогось явища або процесу. Традиційно і найчастіше цей термін вживали для позначення організованої групи однодумців, яка представляла інтереси частини народу і мала мету реалізувати їх, застосовуючи певні політичні засоби і відповідні організаційні форми. Як загальнонаціональні політичні структури вони склалися у 19 ст., а конституційне оформлення політичні партії одержали лише в середині 20 ст. Становлення політичних партій було зумовлене низкою соціальних і політичних обставин. Уведення загального виборчого права відкривало доступ до політики широким верствам суспільства. Важливим чинником, що вплинув на виникнення масових політичних партій, була зміна відносин між державою і суспільством. Сутність політичної партії стає зрозумілішою, якщо виділити основні її ознаки. Іменуватися політичною партією може громадське об´єднання, для якого характерні такі ознаки: наявність певної ідеології або особливого бачення світу; націленість на завоювання й утримання влади чи вплив на неї; наявність відповідної організаційної структури; підтримка її політики тими верствами суспільства, інтереси яких партія захищає. Відсутність будь-якої із зазначених ознак у певної організації перетворює її на іншу за своєю природою — тобто непартійну — інституцію. Отже, сучасна політична партія — це особлива інституційована спільність людей, об´єднаних ідеологічно й організаційно з метою завоювати (шляхом виборів або іншими способами), утримувати і використовувати державну владу для реалізації інтересів певних спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави. Політологічні дослідження (М. Остогорського, М. Вебера, Р. Міхельса і деяких інших) дають змогу уявити собі ідеальну модель політичної партії, здатної принести максимальну користь усьому суспільству. Згідно з цією моделлю, партія не повинна допускати переважання інтересів її керівництва над інтересами рядових членів. Вона має постійно продукувати нові ідеї. Ідеальній партії властива пластичність, здатність змінювати структуру, постійно розвиватися. Важливими рисами є й спроможність відчути політичний момент, уміння знаходити в своєму середовищі і виховувати справжніх лідерів, діячів. І, нарешті, перемагає не та партія, в якої сильніша організація, а та, яка сповідує духовніші, розумніші, волелюбніші ідеали. Загальновизнаною є теза про те, що будь-яка громадсько-політична організація стає партією тоді, коли вона для виконання своєї програми висуває як мету прихід до влади або вплив на владу, участь у справах держави, визначання форм і напрямів її діяльності. Звідси і випливають основні функції політичних партій: - боротьба за владу, за використання її або за контроль над нею; - виявлення, формування й обґрунтування інтересів відповідних верств і груп, визначення цілей і завдань, принципів та засобів досягнення їх; - формування громадської думки, вплив на неї з метою залучити на свій бік якомога більше число прихильників; - формування й добір кадрів для партії, державних структур та різних громадських організацій; - розроблення та здійснення політичного курсу; - політична соціалізація — передавання традицій від одного покоління іншому, політичне виховання суспільства загалом або певної його частини тощо. Багатогранність функціональної діяльності політичних партій, неоднаковість параметрів, які покладені в основу створення цих громадських об´єднань, потребують відповідної типологізації їх. Існує кілька підходів типологізації політичних партій. 1. Залежно від специфіки ґенезису та характеру організаційних структур партій (політичні, політизовані, створені державними структурами, групами парламентарів, службовців; кадрові, масові, “партії виборців”, аморфні, структуровані, демократичні, недемократичні і т. ін.). 2. Теоретико-ідеологічне підґрунтя і політична платформа партії (ідейно-політичні, прагматичні, ультраліві, ліві, центристські, праві, ультраправі, буржуазні, комуністичні, соціалістичні, ліберальні, консервативні, націоналістичні, клерикальні, фашистські, анархістські та ін.; світські, етнонаціональні, державно-національні, імперські, шовіністичні, расистські та ін.). 3. За соціальним походженням (класові, міжкласові, верствові; загальнонаціональні, регіональні, локальні; екологічні, антивоєнні; професійні, вікові, жіночі та ін.). У середині 19 ст. в Європі відбувся поділ на буржуазні (поміщицькі, дрібнобуржуазні і власне буржуазні) та пролетарські, або робітничі, партії. 4. За особливостями статусу й ролі в політичній системі (правлячі, опозиційні; легальні, напівлегальні, нелегальні; авангардні, партії-гегемони; прогресивні, тоталітарні, авторитарні, демократичні, консервативні, реакційні, реформістські, парламентські і та ін.).