55. Політичний процес

Політичний процес – це послідовна зміна політ станів або рух елементів політичної системи суспільства. Він відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, має усталений порядок, взаємодію компонентів, часову тривалість і спрямованість до того чи іншого політичного стану. Знаки спрямованості політичного процесу – інтеграція чи дезінтеграція, стабільність чи конфлікт. Джерело його розвитку – суперечності в середині політичної системи.

Політичний процес розглядається в двох основних контекстах.

В першому випадку він трактується, як консенсус часників політичного процесу, яких прихильність деяким загальним правилам політичної гри. У ньому присутній раціональний суб’єкт, який прагне до певної мети. Учасники політичного процесу підкорюються одним і тим же моральним і юридичним імперативам і нормам, вони суперничають і співпрацюють нарівно. Межа між ними не є здоланою. Уособлення такого політичного процесу - «круглий стіл», його інституалізованою формою є трипартизм.

У другому випадку політичний процес інтерпретується як певна стихія якій протистоїть державна влада, організована система цінностей і політична наука. Тут переважає вертикальна спрямованість і примусова раціоналізація, громадянам нав’язується певний тип політичної культури, в якій вони вимушені інтегруватись.

Ідеалом тут є експертна рада, державна нарада політиків, вчених і промисловців.

Політичний процес – орієнтаційне поняття, яке забезпечує діалог людей і культур, але не визначає його кінцевого результату.

56. Політична еліта

Термін «Еліта» вперше з’являється у французькій мові у 17 ст. для позначення товарів найвищої якості. У 18-му ст. цей термін починають використовувати для позначення найкращих, добірних соціальних груп. До лексикону політичної науки термін Еліта запроваджується італійськими соціологами Г.Моска, В.Парето наприкінці 19 ст.

Політична еліта – меншість суспільства, внутрішньо неоднорідна, але відносно інтегрована група осіб з якостями лідерства і підготовлених для виконання управлінських функцій, які займають провідні позиції в суспільстві і впливають на прийняття політичних рішень.

Еліту поділяють:

За масштабом рішень, на які вона здатна впливати:

• Загальнонаціональна еліта

• Регіональна еліта

• Місцева еліта.

Еліта поділяється на 2 верстви:

• Політики

• Функціонери

Незважаючи на різницю поглядів на політичну еліту, можна виділити наступні обов’язкові риси політичної еліти:

• Максимальна концентрація влади

• Рекрутування еліти здійснюється переважно з вищих прошарків суспільства.

• Внутрішня згуртованість

• Спільність поглядів і переконань

• Спільність інтересів та прагнень

Наприкінці 19 ст. в суспільних науках панувало поняття «Егалітаризму»

В.Парето: за будь-якої соціальної системи є невелика група людей, яка завдяки контролю над ключовими ресурсами, концентрує в своїх руках всю владу.

Все населення поділяється на 2 страти:

• Нижча страта (не еліта, маси)

• Вища страта (еліта)

  • Правляча

  • Неправляча

Здійснив поділ правлячої еліти за стилем керівництва:

• Леви – характерний рішучій, агресивний стиль

• Лисиці – комбінаторний, гнучкий стиль керівництва, компроміси.

Поведінкою еліт керують усвідомлені власні інтереси, а поведінку мас визначають почуття. Тому поведінка мас є емоційною, а еліта здатна на раціональну політичну поведінку.

Г.Моска також вважав поділ суспільства на правлячу меншість і керовану більшість обов’язковою рисою суспільства. Керівну роль Моска повязував з здатністю бути організованими.

Розглядав неоднорідність еліти, аналізував циркуляцію еліт і пояснив її як психологічними, так і соціальними чинниками.

Залежно від джерел впливу еліти поділяються на спадкові, ціннісні – особи що займають високопрестижні і впливові суспільні і державні позиції, владні – безпосередні носії влади, і функціональні – професіонали-управлінці, які мають необхідну кваліфікацію для посідання керівних посад. За критерієм громадської зрілості суспільства, а отже за характером його культурних цінностей, можна виокремити традиційну і сучасну еліту.

До вищої еліти відносяться особи, я приймають рішення загальнодержавного рівня. Середня еліта визначається за трьома основними ознаками – доходом, професійним статусом, освітою. У маргінальну еліту входять особи, які мають показники лише за однією чи двома з названих ознак.