34. Передумови та шляхи демократизації.

Досвід авторитарних і посттоталітарних держав, в тому числі України, показує, що становлення демократії - процес тривалий і не завжди безпосередньо успішний. Успіх перетворень визначається мірою готовності суспільства до сприйняття демократичних цінностей і процедур, мірою вкоріненості авторитарних і тоталітарних традицій. Політологи виділяють кілька умов, що визначають демократичну трансформацію суспільства. 

Зовнішньополітичні: характер міжнародних відносин, суперництво або співробітництво. Вплив зовнішнього середовища може виступати у формі економічного і інформаційного тиску, у формі підтримки демократичних сил у країні, як вплив силою прикладу демократичних країн.

Економічні: розвинута ринкова економіка, високі темпи ек. росту, якщо вони використовуються для підвищення рівня матеріального добробуту населення. Визнано, що без відносно високого рівня добробуту важко досягти необхідної для демократії суспільної згоди.

Соціальні: перед країнами, що стали на шлях демократичних перетворень, стоїть проблема формування середнього класу.

Культурні: підвищення рівня грамотності і освіченості населення, поширення громадянської політичної культури, в якій орієнтація на активну участь у політиці поєднується з орієнтацією на підпорядкування законам, з дисципліною і відповідальністю, з повагою прав і свобод інших людей, з готовністю до компромісів.

Інституціональні: наявність ефективної багатопартійної системи і громадських організацій, інших інституціональних можливостей для вираження і представництва інтересів різних соціальних груп, в тому числі виборчої системи, парламенту.

Не може існувати унікального, однолінійного шляху демократизації. В різних країнах зміна авторитарних режимів відбувається по-різному, і саме особливості шляхів переходу формують основні риси майбутньої демократії. Демократія може виявитися результатом десятиліть поступової еволюції (Велика Британія, США), наслідування (Індія), динамічних перетворень (значна частина країн Східної Європи 1989 року), обвалів (Росія після 1991 року), революцій (Португалія і Аргентина), угод, досягнутих шляхом переговорів (Польща, Болівія, Нікарагуа, ПАР).

35. Межі політики в суспільстві.

У реальному житті політика існує у взаємозв'язку з іншими сферами суспільства. Але у неї є межі. Не всі явища включають у себе політичний компонент. Навіть далеко не всі органи держ. влади займаються політикою (діяльність податкової і митної служб, судочинство). Існує більша сфера міжособистісних відносин, яка є об'єктом тільки морального регулювання. Найбільшою мірою політичний аспект виражений в діяльності закон-чих органів. Для того щоб показати межі поширення політики, в науці використовується поняття політична сфера. Політична сфера - це галузь політики, політичного життя суспільства, межі поширення безпосередніх дій політиків і політ. організацій, вплив політ. ідей.

Взаємозв'язок політики з іншими суспільними сферами проявляється в двох аспектах. З одного боку, політика детермінована економічними, духовними факторами, соц.-ю структурою сусп.-ва, зокрема статусними характеристиками соц.-х груп, рівнем соц.-го розшарування суспільства, етнічною і конфесійною структурою. З іншого - сама політика здатна впливати на ці сфери, проникати в них.

Аналізуючи взаємозв’язки політики з іншими сферами життя можна починаючи з 5-6 ст. до н. е. Провідною політику вважали італійський дослідник к. ХІХ ст.. Г. Моска і англ.. філософ К. Поппер. Похідною від економіки політику вважали Аристотель, Платон та марксисти. Сучасні дослідники розглядають політику як автономну сферу суспільного життя. Політика пов’язана з мораллю, на думку Аристотеля, Платона. Таку ж погляди у Сх. філософів сучасності.

Взаємозв’язок політики і моралі розгляд. 3 науковими напр..:

1. Моралізаторський(Аристотель, Ерік Фромм, Платон)

2. Макеавелійський. В політиці моралі бути не може. Ці погляди з’явились у 15 ст. «Государь» - книга, яка була практичним керівництвом для більшості європейських політиків.

3. Наполягає на можливості і необхідності застосування в політиці моральних норм. М.Ганді, Л. Толстой, А. Швейцер, Торо.

Розглядаючи взаємозв’язок політики і права визнається необхідність домінування правових норм, але в реальному житті правові норми часто змінюють на потребу політики. Через релігію політика впливає на світогляд людини. Релігія і політика втручаються одна в одну.