32. Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій

Ініціаторів і членів товариства, яке було створене в 1845-46 рр., з'єднала ідея слов'янського об'єднання у формі слов'янської республіканської федерації. Відповідною була й мета кирило-мефодіївців - об'єднання всіх слов’янських народів у єдину федеративну республіку. Основні ідеї товариства були викладені в «Книзі буття українського народу», а шляхи і способи досягнення цієї мети - у «Статуті Слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія».

Перший документ являє собою, можливо, першу спробу глибокого аналізу всієї попередньої політичної історії України, причому аналізу, який ґрунтувався на порівняльно-історичному методі. Програмна частина «Статуту» підкреслює, що ця мета є історичним покликанням і долею кожного слов'янського народу. При цьому саме об'єднання не розглядалось як спрощений механічний процес: для «кожного слов'янського племені» передбачалось збереження самобутності, са­мостійність народного управління і принцип рівності громадян. В основу соціально-державного ладу, тобто в управління, законодавство, права власності і просвіти у всіх слов'ян, закладались принципи християнської релігії. В цих республіках передбачалось рівноправ'я всіх віросповідань, обов'язковість просвіти народу, відміна кріпосного права і тілесних покарань. Представницька влада майбутньої Федерації виступала у формі загальнослов'янського собору представників усіх «племен». Члени товариства передбачали створення слов'янських демократичних держав-республік, об'єднаних на принципах федералізму в слов'янський союз. М. Костомаров в «Автобіографії» дав детальний опис внутрішньої структури федеральної влади і складових частин Федерації. Це докладний перелік федеральних повноважень сильного федерального Центру і прерогатив самостійних державних утворень в її складі.

Сумніви викликає агітаційно-пропагандистська технологія реалізації цього ідеального проекту: проведення реформ, мирна пропаганда, виховання молоді, літературна діяльність тощо. Політичні події в Західній Європі того часу переконливо довели, що привілейовані класи в будь-якій їх іпостасі відчайдушно відстоюють свої інтереси та йдуть на реформи, якщо їх до цього «підштовхують» силовим шляхом.

Особливу позицію з цього питання займав Т. Шевченко; він розглядав народне повстання як єдиний шлях до встановлення демократичної республіки. У республіканському устрої СІЛА народний поет вбачав зразок демократизації суспільства і асоціював послідовну боротьбу за незалежність і демократію з першим президентом Дж.Вашінгтоном. Він запитував співвітчизників: «Коли ми дочекаємось Вашінгтона з новим і праведним законом?»

Теоретична діяльність товариства стала закономірним якісним етапом в еволюції соціально-політичної думки: вперше в Україні висунуто конкретний проект державного ладу. Це був крок уперед у порівнянні з попередниками та сучасниками кирило-мефодіївців.

33. Колективістська демократія як теорія та практика.

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

Антична демократія була заснована на загальній зацікавленості свобод громадян у збереженні рабовладінння, яке було спільним. Колективістські теорії демократії розроблялись в утопіях Т.Мора, Т.Кампанелли, Л.Сен-Симона, Ш.Фур`є, Р.Оуена, детальну розробку вони знайшли у працях Ж.-Ж Руссо, а також подальший розвиток та практичне втілення в теоріях соціалістичної, пролетарської демократії В.Леніна, Й.Сталіна

Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси: заперечення автономності особистості; первинність народу у здійсненні влади; однорідність народу за складом; абсолютність влади більшості.

В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.Одним з перших почав критикувати колективістську демократію Й. Шумпетер.

Подолати недоліки ліберальної демократії і здійснити справжнє народовладдя пробує доктрина і реальна модель колективістської (соціалістичної, або пролетарської) демократії. Ця доктрина ґрунтувалася на марксистському класовому підході - вона розглядалась як антитеза "буржуазної демократії". Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалась. Цей тип демократії теоретично достатньо опрацьований. Спроби його практичного здійснення, зроблені перш за все в країнах державного соціалізму, не мали успіху. Але вони значно збагатили теорію і практику демократії.

Отже, навіть як доктрина «пролетарська демократія» була хибна за своїми принциповими засадами, означала відхід від справді демократичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, відкривала шлях до встановлення тоталітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступав марксист-європеєць К.Каутський, за що був звинувачений В.Леніним у ренегатстві.