24. Закон «соціального ілюзіонізму» п.Сорокіна.

Найбільш бурхливий плин політики пов’язаний із соціальними революціями й масштабними соціально-реформаторськими рухами. Їх саморуйнівні соціальні витрати змушують порушувати питання про ідеали революцій та їх соціальну результативність.

П. Сорокін, вчений 20 ст., встановивзв’язок між ідеалами (гаслами) соціальних революцій і масштабних соціально-реформаторських рухів із їх результатами. П. Сорокін дуже влучно назвав своє комплексне резюме про революції законом „соціального ілюзіонізму”. Це закон невідповідності ідеалів революцій і соціальних ріхів їх соціальним наслідкам (результатам).

В ньому фіксуються два види зв’язків: 1) невідповідність результатів революцій і масштабних соціальних рухів проголошеним ними ідеалам і соціальним орієнтирам; 2) безперечна обумовленість революцій „репресованими інстинктами” людей, які за результатами революцій набувають нових форм, але не змінюються по суті. Дія цього закону на соціально-історичному просторі більш ніж переконливо підтверджує такий висновок.

Ідеали завжди використовувалися лише для пробудження соціального героїзму, віри і фанатизму. Гасла завжди ваблять до себе разючістю і принадністю. За Сорокіним, реалізація в політичній дії крилатих закликів завжди приводила до зворотніх результатів.

В інтерпретації вченого безпосередньою передумовою революцій є не ідеали й гасла, а придушені базові інстинкти людей („репресовані інстинкти”): інстинкт індивідуального й групового самозбереження, свободи, травний, власницький і сексуальний. Придушення цих інстинктів завжди обумовлює загальні якісні відхилення у поведінці людей і революційні потрясіння.

25. «Закон циркуляції еліт» в.Парето.

В.Парето ввів у науковий обіг термін "еліта". У "Трактаті з загальної соціології" він визначив її як групу осіб, що володіють вищими показниками у своїй галузі діяльності. Висуванню людей в еліту сприяє наявність у них специфічних психологічних якостей, наприклад, інстинкту комбінацій, уміння передбачити і виражати приховані потяги мас. На думку Парето, у суспільстві поряд з елітою завжди існує "контреліта" (потенційна еліта) - особи, які за своїми психологічними якостями могли б увійти в еліту, але не ввійшли через своє соціальне становище. Найнижчу верству суспільства складає не еліта - ті, хто не володіє ні суб'єктивними, ні об'єктивними можливостями ввійти в еліту. Сама еліта не є незмінною, а знаходиться у безперервній трансформації. Коли контреліта досягає певних показників у своєму розвитку, вона займає місце правлячої еліти, а колишня правляча еліта, втративши свої кращі якості, переходить у нееліту. Відома теза В.Парето, що історія - це "кладовище аристократій". Подібний колообіг еліт дослідник описав як "закон циркуляції еліт". Зміна еліт дозволяє зберегти соціальну рівновагу, тому що забезпечує прихід до влади еліт, які володіють якостями, затребуваними суспільною ситуацією. Поновлення може здійснюватися у двох формах: поступальній (вибори і кооптація у свої ряди представників контреліти) і обвальної. Останній варіант - це революції і перевороти.

Залежно від методів володарювання В.Парето виділив два типи еліт:

• Еліта лисиць, в якій володіє "інстинкт комбінацій": здатність лавірувати, переконувати, обманювати. Прихід цієї еліти в систему управління втілює суспільну тенденцію до зміни.

• Еліта левів. Для цього типу еліти характерна ставка на силові методи впливу і нездатність до укладання компромісів. Леви виражають консерватизм, тенденцію до стабільних форм організації суспільного життя.