22. Теорія суверенітета ж.Бодена

Французький юрист Ж. Боден першим обґрунтував поняття державного суверенітету. Його формула суверенітету така: «абсолютна, неподільна, єдина, постійна, така, що стоїть над законом, державна влада». Управління має бути правовим, розумним, пов'язане з природними законами.

Суверенітет –постійна і абсолютна влада. Єдиний, неділимий, безперервний і безумовний.

Постійність - суверенна влада не обмежена терміном.  Абсолютність – особа що володіє їй має право за власним розсудом приймати і видавати закони.  Єдність –належить одному суб'єктові і не може бути поділений на рівні.

Ознаки суверенітету: 1. Право видавати закон 2. право війни й миру. 3. право призначати вищих санников. 4. правосуддя в останній інстанції. 5. право помилування. 6. карбування монет. 7. визначення заходів і терезів. 8. Стягнення податків.

Форми держави:

1. демократія - велика частина громадян має верховна влада

2. Аристократія - менша частина громадян.

3. Монархія - належить одній людині.

Боден був прихильником абсолютної монархії. Для Франції існувати може абсолютна монархія. Саме монарх може забезпечити стабільність і спокій. Саме монарху народ передав владу і йому повинен підпорядковуватися. При монархії відсутня свавілля.

Незважаючи на прихильність до абсолютної монархії Боден вважає, що: 1. податки 2. Ціни 3. Охорона Повинні вирішуватися спільно (генеральні штати) Суверенітет - основне в державі. Але поряд з унітарними д-вами існують складні держави: 1. федерація - суверенітет належить союзу в цілому. 2. Конфедерація - союз, в якому кожен з членів має суверенітетом. Питання стосуються суверенітету на його погляд визначають з т.з. форми і змісту. Ідея приватної власності послужили ідеологічною основою проведення перших буржуазних революцій.

23. Закон «малих чисел» Вебера

Німецький соціолог, історик та економіст початку 20 ст. М. Вебер Встановлений ним закон „малих чисел” фіксує зв’язок між реальною політичною суб’єктністю корпоративної політичної еліти – творця „великої політики” і фактичним відчуженням від політичної творчості соціальної маси, що виступає в якості „конституйованого” статиста політичних відносин. Такий „розподіл” політичної праці характерний для всіх політичних структур незалежно від їх функціонального призначення. Реалії політики спростовують прекраснодушні заяви національних лідерів про необхідність вирватися за межі таких взаємин „верхів” і „низів”. Зрозуміло, всі громадяни не можуть постійно брати участь у „великій політиці” на рівні загальнодержавних рішень, але не слід ігнорувати їх конституційне право на референдум.

Закон „малих чисел” метафоричний за своєю назвою, але його краще назвати законом „глобального відчуження”, оскільки лише жменька правлячого істеблішменту фактично привласнила собі право вирішувати за все суспільство його доленосні проблеми. Більше того, еліта авансом одержує вотум довіри в соціальної маси. Це фіксує в законі „циркуляції еліт” В. Парето. Тут встановлюється зв’язок між приходом до влади чергового елітарного угруповання (легітимацією влади еліти) і фактичним зведенням політичної участі громадян лише до легітимації влади еліти. Обидва закони взаємопов’язані логікою відносин „лідери – маса”: лідери мають потребу в електоральній масі лише в період виборчих кампаній, а далі діють за логікою закону „малих чисел”.

Це „нормальні” взаємини еліти з масами в спокійній еволюційній ситуації, коли одна еліта, вичерпавши ресурси свого впливу на маси, поступається місцем іншій, але не без „допомоги” мас. Еліта, що відійшла, стає контрелітою і поповнюється за рахунок припливу нових сил або частково йде з політичної арени.