20. Держава в світовій політичній думці.

Конфуцій розглядав державу як велику сім'ю, де влада імператора уподібнювалася владі батька, а відносини між володарем і підданими розглядалися як відносини між старшими і молодшими членами сім'ї. Благо народу було осн. метою державної адміністрації.

Держава, за Платоном, має служити насамперед високому ідеалові — наближенню людей до ідеї добра, спокою і щастя. Він розробив дві концепції держави: ідеальну і реальну. Основними ознаками ідеальної держави є загальність і постійність. Загальність передбачає, що держава керується загальним добром, а не окремими інтересами громадян, а постійність полягає в тому, щоб громадяни одностайно прямували до досягнення мети держави.У державі виділяв 3 стани:філософи; воїни; ремісники,купці,хлібороби.

Арістотель трактував державу як об'єднання вільних громадян для здійснення управління справами суспільства. Арістотель відкидав ідею Платона про усуспільнення майна, родинного життя з огляду на те, що це призведе до недбальства, лінощів та егоїзму.

Ціцерон, як і Полібій, виступав за змішану форму держави. Управління державою, яке, на думку Ціцерона, є поєднанням науки і мистецтва, вимагає знань, чесності й практичних навичок.

Ніколо Макіавеллі ідеалом державного правління для Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноособова диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення твердого порядку.

Ж.-Ж. Руссо вважають засновником концепції народного суверенітету, суть якої полягає в тому, що народ є джерелом і носієм державної влади. Суверенність народу, згідно з поглядами Ж.-Ж. Руссо, є невідчуженою і неподільною.

Дж. Локк і Шарль Монтпеск'є висунули концепцію розподілу влади. Згідно з Дж. Локком, влада поділяється на законодавчу, виконавчу судову (федеративну). Перша встановлює норми поведінки громадян, друга вживає заходів щодо застосування законів, а третя визначає відносини держави з іншими державами. Судову владу Дж. Локк не відмежовує від виконавчої. Розвиваючи вчення Дж. Локка, Ш. Монтеск'є виділив три види влади: законодавчу, виконавчу і судову.

Теологічна, телеологічна (мета), договірна (Гоббс), патріархальна теорії утворення держави.

21. Еволюція форм демократії.

Характерною рисою демократії є її еволюція. Так кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. Так, в рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном і т.д. За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі). Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій в Англії, Франції, інших країнах. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшість з яких використовується і нині.

Життя розвінчало міф про “соціалістичну демократію”, яка нібито була вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів “тоталітарного соціалізму” сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки – різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свободи та інше). Демократизм суспільства був фальшивим і декоративним, хоч пропаганда й нав’язувала значній частині населення іллюзію народовладдя. Розпочатий у роки хрущовської “відлиги” процес демократизації суспільного життя був спершу загальмований, а потім і взагалі згорнутий. Дуже непослідовно проводився курс на демократизацію і в перебудовний період.

Залежно від способу і характеру участі народу в управлінні демократія поділяється на пряму, плебісцитарну і представницьку. У прямій демократії громадяни безпосередньо беруть участь у прийнятті політ рішень. Плебісцитарна демократія передбачає відносно обмежені можливості політичного впливу громадян, на відміну від прямлї демократії. Представницька демократія – це форма демократії, за якої воля народу не ототожнюється з його прямою участю в політиці, аонп делегується представницьким органам і депутатам, які вмежах наданих ним повноважень формують спільну волю.