1. «Залізний закон олігархічних тенденцій» Р.Міхельса.

2. Політичні альтернативи марксизму.

3. Авторитарний режим.

4. Аналітична модель «поле політики».

5. Концепція "змішаного державного устрою" Арістотеля.

6. Багатопартійність як проблема теорії та практики..

7. Сучасні виборчі системи.

8. Політичний аспект глобалізації.

9. Ж.-Ж. Руссо про народний суверенітет.

10. Політична філософія І.Канта.

11. Державні проекти Платона.

12. Розвиток ідеї "середнього устрою" Полібієм та Цицероном.

13. Г.Гегель про державу та громадянське суспільство.

14. Системний аналіз Д.Істона.

15. Демократичний режим.

16. Ліберальна демократія.

17. Нормативні та емпіричні визначення демократії.

18. Етико-патерналістська теорія Конфуція.

19. Етнополітика.

20. Держава в світовій політичній думці.

21. Еволюція форм демократії.

22. Теорія суверенітета Ж.Бодена.

23. Закон «малих чисел» М.Вебера.

24. Закон «соціального ілюзіонізму» П.Сорокіна.

25. «Закон циркуляції еліт» В.Парето.

26. М.Грушевський про державний суверенітет.

27. Зовнішня політика - зміст, принципи, функції.

28. Геополітика — розвиток теоретичних уявлень.

29. Політика як соціальний феномен.

30. Політична влада.

31. Політична система суспільства.

32. Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій.

33. Колективістська демократія як теорія та практика..

34. Передумови та шляхи демократизації.

35. Межі політики в суспільстві.

36. Криза влади: причинно-наслідковий механізм.

37. Політична творчість М.Вебера.

38. Мирне співіснування: еволюція політичного змісту.

39. Міжнародні відносини сучасної доби.

40. Мораль і політика.

41. Суперечлива сутність демократії.

42. Ідеологічні течії в сучасному світі.

43. Поняття "політична людина".

44. Політична державна влада.

45. Парламентська республіка.

46. Плюралістична демократія: переваги та суперечності.

1. Сучасний католицизм та політика.

2. Політична думка в Україні на межі XIX та XX сторіч.

3. Типологія політичних культур.

4. Політична легітимність.

5. Політична модернізація.

6. Політична соціалізація.

7. "Політична наука" Н.Макіавеллі.

8. Політичне лідерство.

9. Політичний процес.

10. Політичні еліти.

11. Політичний конфлікт - сутність, функції, типологія.

12. Політичні концепції в Києво-Могилянській академії.

13. Політичні партії в Україні.

14. Політичні погляди в Київській Русі.

15. Групи тиску.

16. Політологічна проблематика в сучасній Україні.

17. "Ліва партія" в спектрі політичних сил.

64. "Права партія" в спектрі політичних сил.

65. Політична ідеологія.

66. Політична культура як соціальний феномен.

67. Державна бюрократія як суб'єкт політики.

68. Суспільні рухи в сучасному суспільстві.

69. Політична партія як суб'єкт політики.

70. Правова держава та громадянське суспільство.

71. Предмет та метод політології.

72. Президентська республіка.

73. Республіка змішаного типу.

74. Парадигми політології.

75. Технології в міждержавній політиці.

76. Аристотель про політичну справедливість.

77. Місцеве самоврядування.

78. Соціальна держава.

79. Соціальна політика.

80. Іслам та політика.

81. Типологія політичних партій.

82. Політичні рішення.

83. Теоретична парадигма держави.

84. Сучасна соціал-демократія.

85. Т. Гоббс і Д. Локк про державу - дві моделі держави.

86. Політичний екстремізм.

87. Політичний маркетинг та політичний менеджмент,

88. Типи політичної соціалізації.

89. Типологія політичних систем.

90. Типологія партійних систем.

91. Типологія політичних режимів.

92. Тоталітарний режим.

93. Україна у світовій політиці.

64. Політичний центризм.

65. Форми територіального устрою держави.

66. Форми правління.

67. Концепції політичного лідерства.

68. Цілі та засоби в політиці.

69. Теорія розподілу влади Ш. Монтеск'є.

100. Неопатрімоніальні політичні системи.

101. Політична культура західного та східного типів.

102. Переваги та недоліки біпартизму.

103. Політичний спектр: "лінійне" уявлення.

104. Порівняльна політологія.

105. ЗМІ та політика.

1. «Залізний закон олігархічних тенденцій» р.Міхельса.

Міхельс є німцем за походженням, ідеологом фашизму. Працював в Італії, тому є представником італійської школи політ. соціології, що діяла на початку 20 ст., одним із творців класичних елітарних теорій, що розроблена при дослідження політ. партій.

Р.Міхельс стверджував, що кожна організація неминуче веде до олігархізації. На його думку, олігархізація – це наслідок не психологічних якостей людей, а саме організаційних вимог.

Стверджуючи про "залізний закон олігархічних тенденцій", Р.Міхельс має на увазі, передусім, те, що влада у партії зосереджується в руках керівників, які підтримуються професійним, платним апаратом. У процесі функціонування партії її апарат відривається від рядових членів, здобуває самодостатнє значення, перетворюється в "партійну еліту". Спочатку вони забезпечують свої інтереси, а вже потім і інших. Таким чином, за Р.Міхельсом, на певному етапі демократія неминуче перетворюється в олігархію. Водночас, важливим є те, що чим більша організація, тим чіткіше проявляється даний закон.

Дослідник вважає, що комплекс тенденцій, що перешкоджають здійсненню демократії, важко піддається розплутуванню і систематизації. Ці тенденції коріняться в сутності: 1) людської природи, 2) політичної боротьби, 3) організацій. За Р.Міхельсом, демократія веде до олігархії, перетворюється в олігархію. Втім, дослідник, висуваючи цю тезу, не виносить обвинувальний вирок чи моральний осуд яким-небудь політичним партіям чи режимам, вважаючи, що як і всі соціологічні закони, закон, який виражає прагнення будь-якого людського об'єднання до формування ієрархії, знаходиться по ту сторону добра і зла. Розвиваючи ці ідеї, Р.Міхельс приходить до центральної тези соціології партійної справи: технічна необхідність для партії мати вождів, що зростає разом з величиною і складністю партійної організації, з одного боку, і інтелектуальна нерухомість, предметна некомпетентність мас в організації, з іншого - взаємообумовлені. Він формулює цю тезу як «закон історичної необхідності олігархії». Основний соціологічний закон, якому безумовно підкоряються політичні партії у найкоротшому формулюванні, звучав би так: організація — це можливість панування обраних над тими, що обирають, уповноважених над тими, хто дає повноваження, делегованих над делегуючими.

2 Політичні альтернативи марксизму.

В середині 19ст. К.Маркс і Ф.Енгельс спробували дати наукове обгрунтування ідеології соціалізму, на базі чого сформувалася ідеологічна течія - марксизм. Протягом декількох десятиріч марксизм залишався ідеологією робочого класу і був пов’язаний з його рухом. Марксизм особливу увагу приділяв революційним методам переходу від капіталізму до соціалізму, обгрунтуванню диктатури пролетаріату. Однак прибічники не вдалося вийти за межі філософії насилля і, відмежувавшись від всілякого спілкування з іншими системами, ідейно - політичним світоглядом марксизм прирік себе на витіснення з політичної арени.

Відрізняючись від марксизму, соціал-демократична ідеологія виходить з пріоритету поступовості історичної еволюції сус-ва в бік соціалізму, зберігаючи при цьому соціальний і міждержавний мир. Соціал-демокр. концепція соціалізму визначає його як сусп. лад, що досягається не революц. ліквідацією, а реформуванням капіталізму зі збереж. прив. власності, забезпеч. зрост. сер класу і соц. партнерства, досягн. значно вищого рівня соц. рівності й справедл.

Засновниками соціал-демокр. ідеології вважають Є.Берштейна й К.Кауцького. Вони рішуче поглянули найважливіші марксистські установки, які не відповідали, з їх точки зору, новим умовам боротьби пролетаріату за свої права; ввели поняття ''демократичний соціалізм", в якому акумулювалася система їх поглядів. В концепції "демократичного соціалізму" треба відкидати марксистське вчення про кризу капіталізму й бракування народних мас, а отже, і необхідність пролетарської революції. Сучасні ліберальні інститути настільки гнучкі, мінливі й здатні до розвитку, що вони потребують не викорінення, а лише подальшого розвитку. Соціалісти не бажають захоплювати владу насильно і будуть користуватися лише законними засобами її отримання. Слід відмовитися і від тези диктатури пролетаріату, бо класова диктатура належить більш низькій культурі.

Соц.-демокр. концепція проти революційного шляху, за який виступав марксизм, а за реформістський шлях розвитку. Щодо принципів розподілу , то марксисти націлені на забезпеченні всіх потреб людини, а соц.-демократи вважають, що кожен має отримати у відповідності до їх праці. Соціал-демократія не є настільки категоричною проти інших ідеологій, як марксизм, який є одностайним у своїй негативності до інших ідеологій.