Література XX століття

на честь святкування 20-ї річниці Жовтне­вої революції.

П'єси М. Куліша позначені впливом есте­тики експресіонізму, що виявляється в «не­рвовій» емоційності та ірраціональності дії, використанні символіки, гіперболи, гро­теску, підкресленого контрастування барв

і мотивів. З іншого боку, суттєвий вплив на творчість М. Куліша справив Мольєр, зокре­ма у використанні принципу драматично­го контрапункту (антитетичності дії, коли синхронні репліки суперечать одна одній за змістом, бо відбивають протилежні позиції або бажання персонажів).

«Усі постаті комедії [«Мина Мазайло»] — тільки легкі й дотепні маски, і спроби знайти політичний зміст у комедії тільки позбавляють її головної прикмети — нечуваної в українському театрі легкости. Добрі мені позитивні герої комсомольці, що приходять у чужу хату з футбольним м'ячем і — «бах ногою м'яча» — і при цьому проповідують таку суспільну систему, де кожний буде тільки нумером,— «всесвітню нумерну систему!» Добрий мені позитивний герой Мокій, що мало не плаче від віршика «Під горою над криницею горювали брат з сестрицею» і «як стане коло української афіші — читає-читає, думає-думає, чи справжньою написано мовою, чи фальшивою!» Що ж уже казати про дядька Тараса!

Ні, Куліш не був тієї думки, що українське питання вирішується в хаті Мини Мазайла на Холодній Горі, і то в змаганні сповненого правильних проізношеній віршика «Пахнет сеном над лугами» з таким маленьким, але, Господи, яким же жалісним «Під горою над криницею». Звичайно, час від часу у цьому ґраціозному перегоні масок виблискують колючі політичні репліки, але це тільки той перець, яким присипано традиційну комедію-балет про кружляння без ладу, мети й системи людців, поглинених формою життя, чи то буде всесвітня нумерна система, чи позірність прізвища.»

(Шерех Ю. Шоста симфонія Миколи Куліша// Куліш М. Твори: В 2 т.— К: Дніпро, 1990.— Т. 2 — С. 331.)

60

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Остап Вишня (1889-1956)

Остап Вишня — видатний український письменник-сатирик і гуморист. Павло Михайлович Губенко (справжнє ім'я пись­менника) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва Охтирського району Сум­ської області в багатодітній родині управи­теля панського маєтку. 1907 року закінчив Київську військово-фельдшерську школу. З 1917 року навчався в Київському універ­ситеті, який через події революції 1917 р. та громадянської війни так і не закінчив.

Друкуватися почав у Кам'янці-Подільсь­кому, який у 1919-1920 рр. був тимчасовою столицею Української Народної Республіки. З перших публікацій (більшість яких не збереглася) відомі фейлетони «Демократич­ні реформи Денікіна» в газеті «Трудова гро­мада» за підписом «П. Грунський» та «Каз­ка (про красногвардєйця)» у сатиричному журналі «Реп'яхи», підписана «П. Михай­лович». У цьому фейлетоні розповідається про те, як не придатний ні до якого діла бовдур, пристає до погромників і бандитів, а коли набирається там «досвіду», то сам Ленін благословляє його до лав червоногвардійців.

Після поразки УНР Остап Вишня був заарештований ЧК і спроваджений до Хар­кова на слідство. Із в'язниці його визволив у квітні 1921 р. В. Еллан-Блакитний і зап­ропонував роботу перекладача в газеті «Вісті

ВУЦВК». З того ж року письменник почав друкуватися в «Селянській правді» під псев­донімом Остап Вишня. У 1920—1930-х рр. видав збірки «Діли небесні» (1923), «Виш­неві усмішки (сільські)» (1923), «Кому ве­селе, а кому й сумне» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Українізує­мось» (1926), «Вишневі усмішки коопера­тивні» (1927), «Вишневі усмішки літера­турні» (1927), «Вишневі усмішки театраль­ні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) та інші.

26 грудня 1933 р. Остап Вишня за звину­ваченнями в політичному тероризмі був за­арештований і засуджений до розстрілу. Ви­рок було замінено десятирічним ув'язненням у північних таборах. Відповідно до наказу Головліту УРСР за № 228 від 25 вересня 1938 року, всі твори Остапа Вишні підляга­ли вилученню з книготорговельної мережі та бібліотек загального користування. У Га­дячі на Полтавщині навіть відбувся процес над учителями та учнями за читання творів опального гумориста й сатирика.

Після несподіваного звільнення 3 груд­ня 1943 року Остап Вишня був змушений писати памфлети, спрямовані проти зброй­ної боротьби УПА на Західній Україні («Ук­раїнсько-німецька націоналістична самостій­на дірка», «Самостійний смітник» тощо). Письменника навіть змусили заперечити факт власного ув'язнення у творі «Велико­мученик Остап Вишня».

У повоєнний період виходили книжки «Весна-красна» (1949), «Вишневі усміш­ки» (1950), «Мудрість колгоспна» (1950), «Отак і пишу» (1954), «Великі ростіть!» (1955). Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року у Києві, похований на Байковому кла­довищі. Вже після смерті письменника було упорядковано та видано цикл «Мисливсь­кі усмішки» (1958) та щоденникові записи «Думи мої, думи мої...».

Не всі твори Остапа Вишні є однаковими за своїм художнім рівнем. Йому доводило­ся віддавати данину часові і використову­вати свій талант на розв'язання численних, часом химерних, вигаданих «проблем», як того вимагали партія та радянське керів­ництво. Проте, незважаючи на певні недолі­ки, Остап Вишня залишився в літературі своїми найкращими творами, які завжди

61