Усна народна творчість

ліричного та жартівливого характеру, які практично втратили зв'язок з ритуальною обрядовістю. У таких веснянках переважа­ють мотиви кохання, а самі твори наближа­ються до ліричних пісень.

Наприкінці весни або на початку літа виконувались русальні пісні. В давнину вони супроводжували обряд русалій, який припадав на так званий русальний тиждень. Русальним, «зеленим», «клечальним» на­зивали тиждень перед святом Трійці. Три останні дні цього тижня і три перші дні наступного називають зеленими святами. Тоді селяни прикрашали зіллям та гілками дерев свої помешкання. За народними віру­ваннями, саме в цей час прокидалися мерці й виходили з води русалки. Вважалося, що вони могли впливати на життя й добробут мешканців села. Русальні пісні виконува­ли роль магічних заклинань, потрібних для здобуття прихильності надприродних істот.

Яскравим проявом українського кален­дарного обряду є свято Івана Купала. Це свято літнього сонцестояння, яке відзнача­лося в ніч з 23 на 24 червня (з 6 на 7 лип­ня за григоріанським календарем). У цей час сільська молодь збиралася біля річок або озер. Там розпалювали багаття, влашто­вували ігри, водили хороводи, ворожили, виконували купальські пісні. Головними атрибутами свята були Купало і Марена — опудала, які підлягали ритуальному зни­щенню. Най­частіше їх відносили до річки і там топили, співаючи купальських пісень. Очевидно, давній купальський ритуал був заснований на поєднанні магії води, вогню і словесного заклинання. Вважається, що він був покликаний забезпечити збереження врожаю, сприяти очищенню людини напе­редодні жнивної пори. Народ зберіг віруван­ня, згідно з якими саме на свято Івана Ку­пала природа розкриває свої таємниці. Існує легенда, що в купальську ніч щасливці мо­жуть натрапити в лісі на квітку папороті, яка вказує на місце схованки скарбу. Ку­пальська ніч пов'язана також з дівочими во­рожіннями. Дівчата йшли на річку і пуска­ли заздалегідь виготовлені вінки за течією, співали пісень і стежили, до якого берега пристане вінок і чи не потоне він у воді. Значна частина купальських пісень пізньо­го походження вже не має безпо­середнього зв'язку з мотивами давньої

обрядовості. Це переважно ліричні пісні на тему кохання або ж просто жартівливі твори, покликані підтримувати святкову атмосферу.

Жнива завжди були найбільш відпові­дальним, по-справжньому кульмінаційним моментом у житті селянина-хлібороба. Пора збирання врожаю на різних етапах перед­бачала дотримання ряду звичаїв та обрядів, які супроводжувалися жниварськими пісня­ми. Найважливіші обрядові дійства припа­дали на початок та особливо — на завер­шення жнив. Пісні, які виконувалися в цей час, мали безпосередній тематичний зв'язок з хліборобською працею. Жниварські пісні прийнято поділяти на зажинкові, що співа­лися на початку жнив; жнивні, які викону­валися під час жнив; обжинкові, які співали після збирання врожаю. У жниварських піс­нях розкривається тема хліборобської праці, передається піднесений настрій трудівників, пов'язаний з успішним завершенням трива­лого трудового процесу.

Весільні пісні ••••••••••••••• Весільні, пісні супроводжували різні ета­пи весільного обряду. Означення «народна драма», яке іноді прикладається до весіл­ля, умовне і з наукового погляду не зовсім виправдане. Весільний обряд, на відміну від фікційного характеру драми — мистецького явища, орієнтується на звершення цілком конкретної, соціально значимої дії. У своїй основній функції весільний обряд поклика­ний забезпечити виживання, стабільність та продуктивну життєдіяльність певної родо­вої, етнічної або ж корпоративної спільноти. Відповідно до цього він надає шлюбу сак­рально-містичної та соціальної санкції, по­кладаючи тим самим на його учасників чіт­ко визначені традицією права й обов'язки. Весільний обряд має давнє походження. За тривалий період побутування він увібрав у себе цілий комплекс культурних елементів різних епох. З часом частина компонентів обряду втратила актуальність і набула умов­но-ігрового характеру. Вважається, що ук­раїнське весілля сформувалося ще за часів матріархату, оскільки значна частина весіль­них пісень звернена до матері. Важливим етапом, який позначився на українському