Усна народна творчість

Усна народна творчість — важлива час­тина національної культури. Вона є джере­лом пізнання історії народу, його суспільної свідомості, етичних норм та естетичних уяв­лень.

Фольклор здійснив відчутний вплив на становлення й розвиток літератури. Народ­нопоетичні мотиви відіграли помітну роль у формуванні літературних сюжетів, а фольк­лорні теми, образи, персонажі використову­валися й переосмислювалися літературою упродовж всього її існування. Письменники завжди запозичували з народної творчості символіку, використовували і модифікували фольклорні жанри.

У цілому народна творчість — явище багатовимірне. Важко переоцінити її пізна­вальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцентрованій формі інформацію про різноманітні прояви життя етнічного колек­тиву, вона є яскравою і своєрідною версією духовної історії народу.

Календарно-обрядова поезія •••••••• Одним з найбільш давніх явищ українсь­кого фольклору є календарно-обрядова по­езія. Вона виникла ще в дохристиянський період і була нерозривно пов'язана з річною господарською діяльністю та родинним по­бутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хлібо­робського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової твор­чості належать колядки та щедрівки, вес­нянки, русальні, купальські, * жниварські пісні тощо.

В давнину словесна частина календар­ного обряду виконувала магічну функцію. Вона ґрунтувалася на вірі у здатність сло­весних заклинань впливати на сили приро­ди та життя людей. З часом магічна функ­ція календарної обрядовості поступилася естетичній. Традиційне селянське середо­вище, визначене хліборобською спеціаліза­цією, надовго затримало календарні обряди. З року в рік вони супроводжували життя українського селянина, визначаючи в ньо­му кульмінаційні моменти з їх урочистою, святковою атмосферою. Бувши в основі своїй традиційним, календарне кола щороку ніби по-новому відкривалося для хлібороба

в емоційному колективному співпереживан­ні природних та господарських процесів.

Українські народні обряди зазнали від­чутного впливу християнства. У свою чергу християнська традиція увібрала в себе ок­ремі елементи архаїчної обрядовості. Трива­ла взаємодія церковного та хліборобського календарів витворила яскравий культурний феномен українського народного обряду.

Колядками та щедрівками називають різдвяно-новорічні величальні обрядові піс­ні, генетично пов'язані з аграрним культом. Під впливом християнства їх побутування було погоджене зі святкуванням Різдва та Нового року. Відповідно вони розрізняються за часом виконання — колядки виконують­ся перед Різдвом, а щедрівки — проти Ново­го року (за юліанським календарем). Часто щедрівку можна впізнати та відрізнити від колядки за наявністю традиційної формули «Щедрий вечір, добрий вечір...». В обрядах колядування та щедрування брала участь переважно сільська молодь. Напередод­ні Різдва гурт молоді, обравши «отамана», «скарбника» й «міхоношу», ішов від хати до хати й виконував колядки — величання господарям і членам їхньої родини з поба­жанням сімейного щастя, щедрого врожаю та достатку. За виконання пісень колядни­ки одержували подарунки. Колядування не­рідко поєднувалося з обрядом водіння кози та різдвяною вертепною виставою. Напере­додні Нового року молодь обходила село, виконуючи щедрівки, а вранці наступного дня господарів вітали діти, співаючи засівальних пісень з побажанням добробуту на цілий рік. Слід також згадати про церковні колядки, в яких передається емоційне пере­живання різдвяних подій.

В календарному колі за колядками та щедрівками ідуть веснянки ( в Галичині — гаївки, гагілки). Це календарно-обрядові твори, присвячені приходу весни. Старовин­ні веснянки супроводжували розгортання магічного ритуального дійства, покликано­го вплинути на сили природи. Як правило, веснянки виконувалися дівчатами. Частіше це були хороводні лісні, в яких з радісним піднесенням віталося весняне пробудження природи та висловлювались сподівання на щедрий врожай. Існує також велика група веснянок пізнього походження. Це твори