Дидактична структура уроку музики

Під поняттям структури уроку розуміють елементи або етапи побудови уроку, їх послідовність, взаємозв’язки між ними.

Як і всі уроки в загальноосвітній школі, урок музики має свою дидактичну структуру. Педагогіка визначає її як сукупність складових елементів у побудові уроку, послідовність і кількість яких визначається навчальною метою уроку, ві­ковими особливостями дітей, специфікою предмета, та забезпечує цілеспрямо­ваність і завершеність уроку [6»396].

Найпоширенішою є класична чотириетапна структура, яка бере свій початок від Я. Коменського і Й. Гербарта. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань, умінь, їх закріплення і система­тизація, застосування яа практиці. Зважаючи на це, етапи уроку визначаються так:

1. повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація учіння школярів;

2. перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок, умінь;

3. відтворення і корекція опорних знань учнів;

4. сприймання та осмислення, узагальнення та систематизація учнями нових знань;

5. підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання [2,208].

У деяких монографіях з педагогіки подано близько 6-7 модифікацій даної стру­ктури. Етапи розглядаються у тісному зв’язку з типами уроків. Із педагогів мину­лого найбільш чітку та науково обґрунтовану класифікацію уроків дав К.Ушинський. Він виділив такі типи уроків: уроки усних та практичних вправ, на яких здійснюється перевірка та закріплення знань, умінь і навичок; уроки пись­мових вправ; уроки оцінки знань; уроки мішані, або комбіновані, які мають на меті повторити вивчений матеріал, пояснити та закріпити новий. Останній тип нині набув найбільшого поширення. До уроку музики частіше застосовують назву „комбінований”, бо він поєднує (комбінує) різноманітні цілі та види на­вчальної діяльності (види музичної діяльності) у будь-якій послідовності — це робить урок гнучким та придатним для вирішення широкого кола навчально-виховних завдань.

Специфікою уроку музики є різноманітність видів діяльності: слухання музи­ки, її виконання (спів, музикування, рухи), творчість у галузі музики, теоретичне вивчення музики. Саме поєднання цих видів діяльності з дидактичною структу­рою визначає структуру уроку музики (див. схему).

У музичній педагогіці найчастіше застосовують три види діяльності: хоровий спів, вивчення музичної грамоти та слухання музики. Деякі вчителі музики доповнюють урок музикуванням на елементарних музичних Інструментах, руха­ми під музику. Іноді видаляють в окремий елемент уроку вправи (ритмічні, звуковисотні, вокально-хорові), бесіду за темою уроку, слухання музики, ігри та творчі завдання, У практиці став традиційним музичний початок та кінець уро­ку: вхід до класу та вихід під музику, музичне вітання. Таким чином, структура уроку музики може бути розширена за рахунок різноманітних форм спілкуван­ня учнів із музичним мистецтвом: танцювальних рухів під музику, пластичного інтонування; диригування, інсценізації, гри, музичних, живописних, літератур­них творчих завдань тощо.

Вибір форм роботи на уроці залежить перш за все від теми. Саме їй підпоряд­ковано усі види діяльності на уроці, всі деталі, окремі твори та коментарі, запи­тання вчителя та відповіді учнів. Саме тема робить єдиним цілим такі різні види діяльності, як слухання музики і спів, гру й музикування...

Урок, завдяки темі, не розпадається на малопов’язані між собою складові частини. А визначена структура, розчленування уроку, які відповідають робо­чому плану, повинні існувати лише у свідомості вчителя. Для учнів урок має бути цілісним, подібним до художнього твору з єдиною драматургією, неослаб­ним емоційним зарядом.

Побудова уроку музики залежить також від його змісту, тобто навчального матеріалу. Починати урок потрібно з творів, які вимагають підвищеної уваги та зосередженої роботи думки. Це може бути перше знайомство з інструменталь­ною п’єсою чи піснею, повторне слухання, яке супроводжується більш глибо­ким аналізом. У робочій частині уроку варто звернути увагу на деталі, пояснен­ня, тренування, музикування, творчі завдання. Наприкінці уроку можна повто­рювати розучені пісні, слухати улюблені твори, грати в музичні ігри.

Вивчення музичної грамоти не є окремим видом діяльності на уроці, а має бути складовою слухання, виконання музики. „Учням не слід пропонувати жод­них відокремлених від живої музики правил і вправ, які вимагають заучування та багаторазових повторень. Протягом уроку повинно панувати захоплююче мис­тецтво.” [4,8].

Структура уроку музики в початкових класах та в основній школі відрізняють­ся. Молодший школяр швидко втомлюється від одноманітної діяльності, шаб­лонного проведення уроку, у нього невеликий об’єм довільної уваги — це вик­ликає необхідність її постійної активізації. Він засвоює найрізноманітніший ма­теріал — вправи, поспівки, твори для слухання та виконання, ритмічні та музичні імпровізації, ігри, декламації, а тому в розпорядженні вчителя музики мають бути різноманітні складові структури уроку, їх жваве чергування допомагає підтримувати увагу та інтерес дітей.

Дидактична структура уроку музики на практиці залежить від педагогічної майстерності вчителя музики, його музично-естетичних та педагогічних уподо­бань. Кожен учитель надає перевагу певному компоненту даної структури: один зосереджується на вокально-хоровій роботі, другий —• на захоплюючій бесіді та слуханні музики, третій—на інструментальному музикуванні, четвертий — на вивченні музичної грамоти. Варто погодитися з тими, хто органічно поєднує різноманітні форми спілкування учнів з музикою. Адже кожна дитина, залежно від своїх музичних здібностей та вподобань, може відчути задоволення та ра­дість від цього одного з найпрекрасніших видів мистецтва.