78. Доходи населення, їх сутність та джерела формування.

Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.

Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встановленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою.

Конкретне формулювання окремих положень політики доходів в різних країнах різне. На практиці не існує двох повністю ідентичних варіантів розвитку політики доходів. У механізмі здійснення і формах прояву цієї політики в кожній конкретній державі розрізняються наступні особливості, що зумовлені:

- соціально-економічним і політичним розвитком тієї або іншої країни;

- ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати;

- традиціями висновку колективних договорів;

- соціальною напруженістю у суспільстві.

79. Заробітна плата – основна форма доходів населення.

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За концепцією В.Петті, Д.Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму засобів існування». За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». А.Маршал в «життєво необхідні засоби» включає вже засоби «щоб працювати» і «щоб жити». В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.

К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). На початку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, що ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж. Б. Сея.

М.Туган-Барановський вважав заробітну плату часткою робітничого класу в суспільному продукті, яка залежить від продуктивності суспільної праці і соціальної сили робітничого класу. Е.Бем-Баверк звертав увагу на можливість поступок підприємців у частині підвищення розміру заробітної плати під загрозою страйків, організованих профспілками, але відзначав наступний відтік капіталу з галузей з підвищеною зарплатою, заміну живої праці машинною, що в кінцевому підсумку неминуче призведе до зниження зарплати. Необхідність прямого втручання в регулювання величини і динаміки заробітної плати обґрунтував Дж. М.Кейнс. Щоб уникнути соціальних потрясінь, він запропонував замість зниження зарплати шляхом перегляду колективних угод використати поступове або автоматичне зниження реальної зарплати в результаті зростання цін. Кейнс обґрунтував необхідність політики жорсткої грошової заробітної плати. Його ідеї розвинуті в працях Е.Хансена , Л.Клейна, Д.Робінсонa та ін., які запропонували різні методи регулювання заробітної плати і доходів населення, виходячи з визнання активної ролі держави у розподільчих процесах.

80. Форми і системи заробітної плати

Кожне підприємство самостійно обирає форму і систему нарахування заробітної плати в залежності від організації виробництва і специфіки роботи.

Результати праці вимірюються як:

1) фактично відпрацьований час,

2) обсяг виконаної роботи або кількість випущеної продукції.

Тому визначають 2 форми заробітної плати:

1. Погодинна: проста погодинна система, погодинно-преміальна, за посадовим окладом.

2. Відрядна: пряма відрядна система, непряма, відрядно-преміальна, бригадна (колективна), акордна, акордно-преміальна.

Проста погодинна система – заробіток розраховується за формулою: Д=S*t, де S – годинна тарифна ставка, t – кількість відпрацьованих годин.

Погодинно-преміальна – крім тарифного заробітку працівник отримує премію: Д=S*t+т,де т – премія ( за кількісні, якісні показники роботи).

Система за посадовим окладом – використовується в усіх галузях економіки, за нею оплачуються працівники, характер роботи яких постійний і стабільний: на залізниці до таких відноситься черговий по станції, інженер з охорони праці, маневровий диспетчер...

Пряма відрядна система – заробіток працівника розраховується: Д=Р*V, де Р – розцінок, V – обсяг виконаної роботи або кількість виготовленої продукції

Відрядно-преміальна – крім відрядного заробітку працівник отримує премію : Д=Р*V+т.

Непряма відрядна система – заробіток робітника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці робітників, яких він обслуговує, так оплачуються усі категорії допоміжних працівників: кранівники, ремонтники. Заробіток працівника визначається: Д=S*t*К, де К - коефіцієнт, який визначає норму виконання виробітку тими робітниками, які обслуговуються.

Відрядно-прогресивна – за цією системою роботи виконані за планом роботи оплачуються за звичайними розцінками, а робота понад план – за підвищеними: Д=Pj*Vj+2Pi*Vi.

Бригадна (колективна) – використовується в тому випадку, коли характер роботи або специфіка технології потребують зусиль працівників різної кваліфікації. Спочатку розраховується заробіток всієї бригади за бригадною розцінкою, а потім він розділяється між членами бригади згідно кваліфікації, обсягу, умов і складності робіт, відпрацьованого часу.

Акордна система – розцінка встановлюється не за окрему операцію, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку виконання. Якщо робота виконана вчасно або раніше строку та якісно – нараховують премію (це вже акордно-преміальна система): на залізниці так оплачують працю ремонтникам, особливо при аваріях.

81. Соціальні програми як джерело формування сімейних доходів населення.

82. Підприємницький дохід

Підприємницький доход, або прибуток, — це доход, який приносить реалізація підприємницьких здібностей. Він складається з нормального та еконо­мічного прибутку. Нормальний прибуток — це мі­німальний доход, або плата, необхідний для утриман­ня підприємця у певній галузі виробництва. Як уже зазначалося, за своєю суттю нормальний прибуток належить до внутрішніх (прихованих) витрат. Еко­номічний прибуток — це залишок загального дохо­ду після вирахування всіх витрат. В умовах конку­рентної моделі ринку при статичній економіці еконо­мічний прибуток завжди дорівнює нулю.

83. Доходи від власності та рентні доходи

Доходи від власності - це первинні доходи, які одержують власники фінансових активів і матеріальних невироблених активів (землі, запасів корисних копалин тощо) від надання їх у користування іншим інституційним одиницям. Вони включають:

- проценти, дивіденди та аналогічні доходи, які одержують власники фінансових активів;

- ренту, яку одержують власники землі, надр та інших матеріальних невироблених активів від здачі їх в оренду іншим інституційним одиницям.

До доходів від власності не відносяться:

- орендна плата за користування виробленими активами (будівлями, спорудами, машинами та обладнанням), яка розглядається як оплата послуг і враховується в проміжному або кінцевому споживанні;

- плата за нематеріальні невироблені активи (патенти, ліцензії, ноу-хау тощо), що відображається в рахунку інших змін в обсязі активів.

Рентний дохід (земельна рента) - дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про оцінку земель (ст.1) м. Київ, 11 грудня 2003 року N 1378-ІV

Рентний дохід (земельна рента) - дохід, що може бути отриманий із землі як засобу виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки. Рентний дохід розраховується як різниця між очікуваним валовим доходом від реалізації продукції, отримуваної на земельній ділянці, та виробничими витратами і прибутком виробника.