Тема 1: Предмет та метод економічної теорії. Економічні потреби. Економічні системи. План

1. Предмет та функції економічної теорії.

2. Методи і способи економічного дослідження

3. Економічні закони і категорії

4. Економічні потреби

5. Економічні системи

Економічні терміни та категорії: економіка, економічні відносини, економічні категорії, економічні закони, виробництво, праця.

–1–

Вивчення курсу „Основи економічної теорії” має на меті формування системи економічних знань у майбутніх спеціалістів найрізноманітніших галузей народного господарства. Для творчого засвоєння цього курсу першочергове значення має чітке уявлення та розуміння об`єкту дослідження, тобто предмету цієї науки. Перш за все необхідно відрізнити поняття „економіка” та „економічна теорія”.

Економіка – як найважливіша сфера суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, розподіл, обмін та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається економічна система. Економіка – це система економічних наук, яких налічується близько 50 (економіка промисловості, економіка сільського господарства, економіка праці, економіка будівництва, економіка освіти тощо). А економічна теорія являє собою теоретичну основу цих наук. Економіка – це також сукупність різних галузей та сфер народного господарства, в яких створюються матеріальні і нематеріальні блага. Статистика долічує понад 400 галузей народного господарства.

Зміст науки економічна теорія багатоаспектний. об`єктом її є економіка на мікро-, макро-, і глобальному рівнях. Багатоаспектність економічної теорії зумовлює різноманітність підходів вивчення економічного життя суспільства. Американський професор, лауреат Нобелівської премії Поль Самуельсон визначає, що в центрі уваги економічної теорії повинні бути проблеми, що стосуються всіх нас без винятку. Мова йде про особисті і сімейні проблеми, питання політичного характеру, торгово-промислового підприємництва, народонаселення, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання і ін. У підручнику „Економіка” П.Самуельсон п`ять визначень предмету економічної теорії. А в посібнику „Основи економічної теорії” автори Степан Дзюбик та Ольга Ривак наводять 13 визначень предмету цієї науки різних авторів. Наявність багатьох визначень предмету економічної теорії пояснюється багатогранністю економічного життя суспільства, а економічна теорія повинна дати відповідь на важливі проблеми, які постають перед суспільством і наукою та хвилюють людей будь-якої країни. Разом з тим, предметом курсу економічної теорії , як і будь-якої іншої науки, повинен мати чітке визначення. Тому, аналізуючи різні пропозиції щодо визначення предмету економічної теорії можна навести таку його коротку характеристику: „ Економічна теорія це наука, що досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обліку та споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів”.

Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:

1. Практичну, яка полягає в тому , щоб :

а) всебічно обґрунтувати необхідність і шляхи впровадження прогресивних форм власності , які найбільше відповідають інтересам людини, колективу , суспільства;

б) розробити наукові основи управління народним господарством, з’ясувати шляхи оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економіки з державним регулюванням за допомогою економічних та адміністративних методів;

в) дослідити найраціональніші шляхи впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво;

г) вивчити дослід розвинутих країн світу з метою його впровадження в тих історичних умовах, що склалися в Україні;

д) з’ясувати основні шляхи підвищення ефективності виробництва і на цій основі - піднесення добробуту населення.

2. Пізнавальна – яка полягає в тому, щоб розкрити суть економічних законів і категорій та форм їх, вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їхньої дії. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція є методологічною основою для інших економічних дисциплін.

3. Економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини (виховна функція).

–2–

Багатоманітність економічних явищ і процесів вимагає певних методів (засобів) їх пізнання. Економічна теорія має такі методи пізнання:

1. Філософські та загально – наукові принципи (розвиток, саморух, взаємодія, аналіз, синтез);

2. Закони діалектики (єдність і боротьба протилежностей, закон заперечення);

3. Категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма);

4. Закони і категорії економічної теорії (закон вартості, грошового обігу тощо; категорії – вартість, гроші, прибуток та інші);

Особливу увагу має метод абстракції, який означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розпізнання його внутрішніх, суттєвих зв’язків.

Таким чином метод економічної теорії – це шлях пізнання економічної системи, її основних підсистем, їх взаємодії та мисленого відтворення цієї взаємодії у теорії діалектики.

Основними способами вивчення економічної теорії є:

1. Індукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від одиничного до загального;

2. Дедукція – вивчення явищ при яких роздуми йдуть від загального до одиничного;

3. Аналіз – розчленування явищ на окремі частини з метою вивчення їх окремо;

4. Синтез – поєднання елементів в єдине ціле з метою вивчення їх разом;

5. Логіка - теоретичне відображення реальності у відповідних категоріях і законах;

6. Історизм – вивчення явищ і процесів в тій послідовності в якій вони змінюють одне одного;

7. Діалектика – вивчення явищ і процесів в русі і розвитку.

–3–

Економічний закон – це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами та властивостями.

Економічні закони, як і закони природи мають об’єктивний характер, але істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються й функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Крім того економічні закони на відміну від законів природи, не вічні, і більшість із них діє впродовж існування одного або кількох суспільних способів виробництва.

Система економічних законів включає чотири їх типи. Перший тип — це загальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо). Загальні економічні закони відображають внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами у процесі праці, однаковими для всіх соціально-економічних формацій.

До другого типу належать закони, що діють у кількох суспільно - економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. Вони діють з моменту виникнен­ня товарного виробництва, тобто з часу розпаду первісно­общинного ладу.

Третій тип — специфічні економічні закони, тобто за­кони, що діють лише у межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль з-поміж них відіграє основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки в процесі взаємодії між продуктивними силами і відносинами власності. Таким законом в умовах капіталізму є виробництво прибутку як основної мети всіх суб'єктів підприємницької діяльності.

До четвертого типу економічних законів належать закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва. Це, наприклад, закон утворення монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку XX століття.

Економічні категорії – це теоретичний вираз, мислені форми виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв’язок з відповідною стороною системи продуктивних сил.

4

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення); *духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення); *соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.; - колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін); - суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством; - дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни; - платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

* матеріальні і духовні; * загальні і конкретні; * поточні та перспективні; * задоволені і незадоволені; * дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.

Закон зростання потреб — всезагальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких (зв'язків) викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення

5

Економічна система — це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.

Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних ланок: продуктивних сил, економічних відно­син і механізму господарювання

Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, на­уки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей

Економічні відносини — це відносини між людьми з приво­ду виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-еко- номічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин

Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу створення та використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і виробляють необхідні життєві блага. Техніко- економічні відносини відображають технологію і є матеріально- речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяль­ністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концен­трація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини — насамперед це відноси­ни власності в економічному значенні цього поняття. Відноси­ни власності визначають головне в економічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відно­сини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

Господарський механізм є структурним елементом еконо­мічної системи, що складається із сукупності форм і методів ре­гулювання економічних процесів та суспільних дій господарю­ючих суб’єктів на основі використання економічних законів ринку, державних економічних важелів, правових норм та інституційних утворень.

Найважливіша функція господарського механізму — забез­печення процесу відтворення та ефективного розвитку суспіль­ного виробництва на основі динамічної рівноваги між виробни­цтвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Типи економічних систем. Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного роз­витку. їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економіч­них систем за двома ознаками:

—  за формою власності на засоби виробництва;

—  за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних си­стем: традиційну, ринкову, командно-адміністративну, зміша­ну

Традиційна економіка. Методи й техніка виробництва, обмін і розподіл доходів базуються на освячених часом звичаях і традиціях. Спадковість і кастові відмінності визначають економічні ролі індивідів, чітко простежується соціоекономічний застій. Технічний прогрес і впровадження новацій різко обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і являють загрозу стабільності суспільного ладу. Економічна діяльність є вторинною, порівняно з релігійними та культурними цінностями. Ринкова економіка — система, що базується на приватній власності, свободі вибору і конкуренції. Орієнтується на особисті інтереси, обмежує роль держави. У процесі історичного розвитку людського суспільства створюються передумови для зростання економічної свободи — можливості індивіда реалізувати свої інтереси і здібності, беручи активну участь у виробництві, розподілі, обміні й споживанні економічних благ. Ринкова економіка гарантує насамперед свободу споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Добровільний, без примусу, обмін стає необхідною умовою суверенітету споживача. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси відповідно до своїх інтересів і, якщо має бажання, може самостійно організувати процес виробництва товарів і послуг у масштабах, що відповідають його здібностям і наявному капіталу. Це означає свободу підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію, яким чином і на що витрачати отриманий виторг. Тому економічна свобода припускає економічну відповідальність і спирається на неї. Особистий інтерес виступає головним мотивом і рушійною силою економіки. Для споживачів таким інтересом є максимізація корисності, для виробників — максимізація прибутку. Свобода вибору стає основою конкуренції. Класична ринкова економіка передбачає обмежену роль державного втручання в економіку. Держава виступає тільки як орган, що визначає правила ринкової гри та стежить за додержанням цих правил. На противагу ринковій командна економіка є системою, у якій домінують суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування. Характерною рисою командної економіки є монополізм виробництва, що врешті-решт гальмує науково-технічний прогрес. Державне регулювання цін, монополізм виробництва, гальмування технічного прогресу закономірно породжують економіку дефіциту. Парадокс полягає в тім, що дефіцит виникає в умовах загальної зайнятості й майже повного завантаження виробничих потужностей. Змішана економіка — економічна система, що синтезує елементи всіх систем, тобто механізм ринку доповнюється активною діяльністю держави, підтримуються традиції. Держава відіграє активну роль в економіці, сприяючи стабільності й зростанню, забезпечуючи її деякими товарами та послугами, що виробляються ринковою системою в недостатній кількості чи взагалі не виробляються, модифікуючи розподіл доходів. При змішаній економіці цілями є: створення умов для ефективного виробництва, забезпечення зайнятості населення, формування високого стандарту життя. Головні пріоритети змішаної економіки — економічна свобода, економічна ефективність, рівні підприємницькі можливості, економічна безпека та економічне зростання. Основу змішаної економіки становить приватна власність. Вона є гарантією додержання добровільно підписаних контрактів і невтручання третіх сторін. Економічна свобода — фундамент і складова частина свобод громадянського суспільства. Вона виступає, насамперед, як необхідний засіб досягнення політичної свободи. У свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь-які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно, за умови, що його агітація не спрямована на застосування насильницьких дій щодо інших громадян. Для України характерна перехідна економіка (перехід від адміністративно-командної системи до ринкової). Економіці перехідного типу властива трансформація відносин колишньої системи й виникнення нових відносин.