4. Особливості ігрової та спортивної анімації

Гра - складне соціокультурне явище, роль якого в житті особистості важко переоцінити. Довгий час гра була невід'ємною складовою культурно-дозвіллєвої діяльності народів світу. Століттями накопичувалася ігрова культура Людства, що стала важливим елементом світових загальнокультурних процесів. Щоправда, довгий час розважально-ігрова діяльність трактувалася як специфічна форма діяльності дітей і вивчалась лише у зв'язку з завданнями їх виховання.

Між тим ігри супроводжують людину протягом усіх вікових етапів її розвитку, і сприймати їх як суто дитячу забавку є глибоко помилковим.

Зрозуміло, що в житті дорослої людини у порівнянні з її дитинством гра займає дещо інше місце. Істотно змінюються її мотиви і функції. Але це не означає, що у дорослих людей зникає потреба у цьому виді діяльності, а сама гра перестає впливати на розвиток особистості. А якщо зауважити, що гра є ефективним рекреаційним засобом, стає зрозумілим її значення для рекреаційної анімації.

У процесі гри задовольняються пізнавальні, комунікативні, естетичні, рекреаційні потреби людини. За допомогою цілеспрямованого використання ігрових форм анімації вирішуються важливі завдання виховання людей та розповсюдження культурних цінностей.

Гра має цілий ряд особливостей, які треба враховувати у процесі організації анімаційної діяльності.

Для гри характерна своєрідна мотивація. Включення в ігрові дійства диктуються не практичною необхідністю чи суспільними обов'язками, а виключно бажанням отримати радість і насолоду. Людина сама вирішує, коли і де починати і закінчувати гру. Вона грає тому, що це їй подобається.

У будь-якої гри є свій зміст. Ігрові заняття пов'язані з досягненням конкретної мети і з подоланням при цьому певних перешкод. Долаючи ці перешкоди, людина виконує ряд розумових і фізичних операцій. Як і будь-яка інша діяльність, гра передбачає обов'язкове опанування певними навичками і уміннями, які, як правило, допомагають людині і в повсякденному житті.

Сучасне життя з його регламентованістю, що особливо відчувається у процесі виробництва, дає людям мало можливостей для відкритого зовнішнього прояву своїх емоцій. Гра в цьому сенсі є ефективним компенсуючим засобом.

Гравці та уболівальники проявляють свою радість, захоплення, схвалення і засудження, розчарування і навіть образу в емоційній і безпосередній формі. Таке визволення під час гри від усіляких умовностей дає їм справжню насолоду.

У будь-якій грі є свої правила. Людина, що грає, добровільно приймає ці правила і тим самим свідомо вводить себе в іншу площину існування.

Важливо не лише розуміти специфіку ігрової діяльності але й бачити особливості відносин, що виникають під час цієї діяльності. У процесі ігрової практики складається найбільш прийнятний тип спілкування, що характеризується простотою, доброзичливістю, взаєморозумінням. Загальні інтереси і спільні переживання завжди об'єднують людей. Особливо це стосується командних, колективних ігор, коли цей процес відбувається легко і швидко. Часто-густо, завдячуючи грі, люди перетворюються з інертних інтровертів на активних ініціативних екстравертів.

Вірно організована ігрова анімація сприяє творчому розвитку особистості. Часто успіх у грі залежить від вміння знаходити ефективні шляхи до поставленої мети. Незвичайність ігрових завдань змушує людину по-новому підходити до вирішення проблемних ситуацій. Граючи, ми завжди робимо вибір між різними, альтернативними варіантами досягнення ігрової мети.

Більшість ігор позитивно впливають на естетичний розвиток людини. У процесі ігрової діяльності широко використовується різноманітний художній матеріал: музика, танець, спів, слово.

У процесі рухливих ігор відбувається корисний тренаж опорно-рухового апарату.

Анімаційна діяльність передбачає наявність ігрових кімнат (ігротек), в яких рекреанти розважаються самостійно, використовуючи увесь наявний ігровий інвентар.

В ігровій анімації використовується різноманітні форми ігрові діяльності. Серед них виділяються:

- спортивні ігри;

- "дворові" ігри;

- рухливі ігри;

- настільні ігри;

- інтелектуальні ігри;

- рольові ігри;

- ігри з естради;

- віртуальні ігри;

- азартні ігри.

Крім того, ігри можуть розподілятися за принципом віку учасників.

- дитячі (молодшого, середнього, старшого дитячого віку);

- юнацькі;

- молодіжні;

- для людей середнього віку;

- для людей третього віку;

- універсальні (для декількох вікових категорій);

- сімейні.

Ігри також розподіляються за принципом кількості учасників:

- масові;

- групові;

- індивідуальні (парні);

- командні.

Проаналізувавши усі форми ігрової діяльності, можна виділити дві основні групи ігор:

- конкурсні ігри (в них є переможці і переможені);

- рольові, або театралізовані ігри (в них кожен грає свою роль, не намагаючись когось перемогти).

До конкурсних ігор належать:

- усі спортивні ігри, як командні, так й індивідуальні: футбол, волейбол, гандбол, водне поло, теніс, гольф, більярд, шахи, армреслінг тощо;

- більшість рухливих ігор: командні естафети, лицарські турніри, ігри на реакцію, координацію, силу, швидкість тощо;

- "дворові" ігри: каблучка, квач, жмурки, вибивного,довга лоза (чехарда), король, слон, крокодил тощо;

- інтелектуальні ігри: вікторини "Що, де, коли?", "Брейн-ринг", "Поле чудес", "Вгадай мелодію", "міста", "асоціації", "слова" тощо;

- усі азартні ігри: тоталізатор, рулетка, ігри в кості, карти тощо;

- комплексні ігрові програми на кшталт "КВК", "Міс" тощо;

- більшість музичних пісенних і танцювальних, вербальних ігор, створених за принципом "Хто кращий".

До рольових ігор належать ігри, що передбачають включення гравцями образного, асоціативного мислення, акторських здібностей, міміки, пластики, жесту для створення певного образу: "Дочки-матері", "Козаки-розбійники", "Індіанці", "Ріпка", "Знімається кіно", "Знімається кліп" тощо. Ці ігри можуть бути складовою ігрової програми. Так, більшість рольових ігор стають конкурсними, якщо їх вводять у конкурсну програму (КВК, "Красуня готелю", "Краща пара круїзного теплоходу").

Крім двох основних груп ігор існують ігри, що за своєю формою не є конкурсними чи рольовими. Це так звані "активізації". Вони використовуються для пожвавлення пасивного відпочинку і складають суттєву частину ігрової анімації в рекреаційних закладах або на пляжах. До них належать ігри в пляжний бадмінтон, пляжний волейбол (у колі), "бумеранг", "тарілочка" тощо.

До активізацій можна віднести і групу нескладних за змістом і формою ігор, що передбачають використання маленьких переносних атракціонів-щитів. Це мішені для кидання мечей, дротиків (дартс), стріляння з луку, щити і фігури для накидання кілець, вудочки з кільцями тощо.

Існує ще одна група активізуючих ігор - це ігри хороводного типу. Вони проходять під постійним контролем аніматора. Їх головним завданням є одночасне (синхронне) виконання ритмічних рухів танцювального характеру, фігурних кроків, різного роду перебудов, вибору й переміни партнерів ("сороконіжка", "паровозик", "вибери мене" тощо). Усі ігри можна об'єднати в ігрову програму.

Ігрова програма - це комплексний анімаційний захід, в якому різноманітні ігрові форми об'єднуються ідейно-тематичним задумом.

Перш ніж розпочинати роботу по створенню ігрової програми, треба оцінити якісний склад потенційної аудиторії (її вік, освіту, стан здоров'я тощо), розміри і форму ігрового майданчика, наявність і якість необхідних технічних засобів і реквізиту.

Оцінка потенційної аудиторії може відбуватися двома шляхами:

- за принципом спеціалізації рекреаційного читуристичного закладу;

- методом попереднього спостереження.

Досить легко визначити якісний склад рекреантів (туристів) у дитячому рекреаційному закладі. Тут, як правило, діти розподіляються за віковими групами. Багато що про потенційну аудиторію може сказати, приміром, головний лікар санаторію, що спеціалізується на лікуванні, наприклад, опорно-рухового апарату чи кишково-шлункового тракту. Зрозумілі потреби і можливості мешканців казино-готелів.

Складніше зрозуміти потреби туристів-індивідуалів, що зупиняються в готелі на короткий час, створюючи досить строкату аудитрію. У цій ситуації треба максимально урізноманітнювати зміст і форму анімаційних програм, враховуючи при цьому побажання керівництва готелю. Якщо ж все-таки не вдалося знайти об'єднуючий інтерес для змішаної аудиторії, треба використати популярні, перевірені на інших туристах цього готелю, програми.

Інший варіант - експериментальний. Спочатку влаштовується танцювально-ігровий вечір знайомств, де кожен турист показує свої творчі здібності. Найактивніші складуть той інтелектуально-творчий фундамент, на якому треба будувати інші ігрові програми.

Оцінка ігрового майданчика не займає багато часу, але вона необхідна. По-перше, треба з'ясувати з якого матеріалу зроблено покриття підлоги. На асфальтовому покритті не можна ні танцювати, ні проводити рухливі ігри. Ґрунтове покриття вимагає лише спортивного взуття. Універсальний варіант покриття для ігрового майданчика - це жорстка, без щілин дерев'яна підлога або спеціальне штучне покриття, замовлене під конкретні ігри. Часто оцінка форми і розміру ігрового майданчика, його забезпеченість стаціонарними технічними засобами підказують ідею та тему ігрової програми, а також її форму. Крім того треба визначити акустичні характеристики майданчика. Це дозволить "вибудувати" ефективне звукове оформлення ігрової програми.

Бажано, щоб технічні засоби відповідали завданням, що ставлять перед собою аніматори. Звуковідтворювальна апаратура повинна бути достатньо потужною, щоб озвучити увесь майданчик.

У всьому світі під час масових ігрових програм аніматори користуються радіомікрофонами, оскільки шнури від шнурових мікрофонів обмежують можливості маневру аніматорів і заважають учасникам ігрових програм.

Реквізит підбирається згідно задуму аніматора. Найчастіше в ігрових програмах використовуються м'ячі, обручі, кеглі, надувні кульки, канати, різноманітний (бажано такий, що не б'ється) посуд, меблі (стільці, столи, лави), лантухи, ласти, маски тощо.

Але наявний реквізит не завжди задовольняє автора ігрової програми. У таких випадках замовляється спеціальний реквізит.

Наступним етапом є розробка сценарію ігрової програми. Якщо сценарист пише сценарій як методичну розробку для інших аніматорів-ігровиків, то він обирає форму літературного сцена сценарію. Така форма передбачає детальне викладання усіх дій і тексту ведучих, чітке роз'яснення умов кожної гри, вибір і представлення жюрі, нагородження переможців, музичний супровід, мізансцени тощо.

У разі, коли сценарист виконує також функції і ведучого програми (а це звична практика), то достатньо розробити сценарний план, в якому будуть відображенг основні етапи заходу. Але, у будь-якому разі, треба розробляти монтажний лист для звукорежисера, художника по світлу та інших спеціалістів, які створюють програму.

На етапі сценарної розробки треба ретельно підійти до формування мізансцен та до організації претору ігрового майданчика. Головною метою цього процесу повинна стати комфортність перебування на майданчику глядачів, гравців (конкурсантів), жюрі і самих аніматорів. Глядачі і члени жюрі повинні бачити усе, що відбувається на ігровому майданчику. Гравців треба розташувати таким чином, щоб вони не заважали один одному. Ведучий займає позицію, зручну для роботи в кожному конкретному епізоді не повертаючись при цьому до публіки спиною. Варіанти ігрових мізансцен можуть бути такі:

- роз'яснення умов гри двом командам (див. рис):

- проведення естафет з трьома командами (див. рис):

організація простору глядацького залу під час гри з естради (див. рис):

Компонування сценарію ігрової програми залежить від її теми, форми, кількості і якості гравців, особливостей ігрового майданчику.

Так, форма КВК (Клубу веселих і кмітливих) передбачає об'єднання в одній програмі музичних, танцювальних, вербальних, театралізованих конкурсів.

Ігрова форма "Вгадай мелодію" включає лише музично-інтелектуальні конкурси, а програма "Знімається кіно" - асоціативні, творчі ігри.

Під час проведення ігрової програми аніматор повинен не лише слідкувати за сценарною послідовністю конкурсів і ігор, але й дотримувати культури мовлення, техніки спілкування, толерантного, неупередженого ставлення до учасників гри. При наявності жюрі ведучий не повинен проявляти видимих симпатій до жодної із конкуруючих сторін. Незважаючи на розважальний характер ігрових програм, об'єктивність в оцінці ігрових дій гравців має бути максимальною. Інакше ні глядачі,ні учасники гри не отримають задоволення