8.2. Особливості психотерапевтичної бесіди, задачі, стадії.

Основний метод отримання (і обміну) інформації, джерело і спосіб пізнання і усвідомлення психологічних явищ на основі вербального (словесного) спілкування між психотерапевтом і пацієнтом. П. б. відповідно до поставлених завдань виконує різні функції: комунікативну, діагностичну, інформативну та лікувальну. П. б. може бути за спрямованістю змісту вільної (за типом сповіді) і структурованої конкретними її завданнями. П. б. має ряд стадій: встановлення контакту, збір анамнестичних відомостей та діагностика, визначення динаміки проявів хвороби в процесі лікування, психотерапевтичні дії, оцінка успішності ходу психотерапії і підсумок поставлених і вирішених у бесіді завдань. Вже під час першої бесіди важливі повне емоційно позитивне прийняття пацієнта, уважне і терпляче вслухання в усе те, що він говорить. Психотерапевт залишається щирим, але не намагається змусити пацієнта відразу прийняти його точку зору. Ефективність П. б. може знижуватися внаслідок того, що наданий пацієнтові матеріал занадто складний для його розуміння. Особливості ставлення пацієнта до психотерапевта, його поведінку під час П. б. можуть стати психотерапевтичної «мішенню» для модифікації деяких конкретних дезадаптивних стереотипів спілкування хворого з іншими людьми. Істотним елементом П. б. є обговорення з пацієнтом його зусиль, труднощів та успіхів у поетапному зміні колишніх, хворобливих способів переживання та поведінки. Своєрідність П. б. в рамках психоаналізу визначається дотриманням психоаналітиком правила «емоційного нейтралітету» (уникнення впливу зі свого боку на емоції пацієнта, збереження позиції «дзеркала перед очима пацієнта»). При клієнт-центрованої психотерапії П. б. проходить в атмосфері глибоко особистого контакту при дотриманні психотерапевтом особливих умов («тріада Роджерса»): безумовного позитивного ухвалення, емпатичних розуміння і конгруентності щодо пацієнта. Заключною стадією П. б. є підбиття підсумків. Важливо точно сформулювати досягнуте і намітити наступні етапні завдання лікування, конкретизувавши участь пацієнта.

8.1. Комунікативні техніки психотерапії

Сімейна комунікативна терапія виділилася з напрямку Упало Алто. Ведучими представниками її є П. Вацлавик, Д. Джексон і інші. Метою сімейної комунікативної терапії є зміна способів комунікації, чи “свідомі дії з метою змінити погано функціонуючі зразки інтеракцій”. Спочатку представники цього напрямку, наприклад, Вірджинія Сатир, ставили метою просте поліпшення комунікації в родині, потім ця ідея звузилася до зміни саме тих способів комунікації, що підтримують симптом. Основними групами технік сімейної комунікативної терапії є: навчання членів родини правилам ясної комунікації; аналіз і інтерпретація способів комунікації в родині; маніпуляція комунікацією в родині за допомогою різних прийомів і правил. Цей вид сімейної психотерапії не зміг затвердитися як високоефективної метод.

Наступні техніки використовуються в цьому терапевтичному напрямку: конфронтація, кларифікація, інтерпретація і переробка досвіду, техніки поліпшення комунікативних здібностей, техніка “вільних асоціацій”.

Поведінковий напрямок у подружній психотерапії в даний час є найбільш розповсюдженим. Самі популярні його форми – висновок сімейних контрактів, комунікативні тренінги, конструктивна суперечка, прийоми рішення проблем і т.д. В даний час багато фахівців використовують інтегративний підхід, сполучаючи найчастіше методи когнітивно-поведінкової терапії і системної психотерапії.