27. Методи психотерапії, засновані на принципі біологічного зворотного зв'язку

В основі біологічного зворотного зв'язку (англ. - biofeedback) лежить принцип доцільного саморегулювання мимовільних функцій з використанням систем зовнішнього зворотного зв'язку. Метод біологічного зворотного зв'язку застосовується тільки в тих випадках, коли забезпечується пред'явлення інформації про стан фізіологічних функцій для того ж індивіда, який генерує дану фізіологічну інформацію, є її джерелом. У звичайних умовах ми не отримуємо точної кількісної інформація про стан фізіологічних функцій, скажімо, частоту пульсу або величину артеріального тиску. Однак за допомогою біологічного зворотного зв'язку, яка дозволяє реєструвати найтонші зміни фізіологічних процесів, можна навчитися свідомо керувати ними. Методи, засновані на використанні біологічного зворотного зв'язку, застосовуються в різних областях медицини: для управління біоелектричної активністю мозку у хворих на епілепсію, спрямованого на придушення патологічних патернів ЕЕГ; для підвищення ефективності відновної терапії постінфарктних хворих; при лікуванні різних видів головного болю.

Аналіз результатів досліджень, виконаних Коеном і співроб. щодо використання біологічного зворотного зв'язку у хворих мігренню, показав: 1) прямі фізіологічні зміни досліджуваних систем не корелюють з терапевтичним результатом, до того ж є досить скромним, 2) не має значення метод біологічного зворотного зв'язку (черепні артерії, електроміограма, температура). Тому механізми терапевтичного ефекту слід шукати не тільки в змінах, що стосуються фізіологічних систем. Імовірні пояснення такі: 1) ефект плацебо завдяки участі пацієнтів в експерименті (складання ними спеціальних діаграм) і увазі до них з боку дослідників, 2) регресія «до середини», так як пацієнти шукають допомоги в той момент, коли їм особливо погано, 3 ) ефект загальної релаксації, 4) пізнавальний ефект від переживання біологічного зворотного зв'язку - виникає у пацієнта уявлення про власний контроль над фізіологічною системою. Останній пункт особливо цікавий. Пацієнти стверджують, що біологічний зворотний зв'язок вчить їх навичкам самоконтролю, якого, на їхню думку, у них ніколи раніше не було. Тому не ступінь фізіологічних змін виступає як критична величина, а ступінь віри пацієнта в свої можливості здійснювати контроль. Якщо це так, то цей ефект можна враховувати при спробах оптимізації терапевтичного результату. Про необхідність врахування при використанні методики біологічного зворотного зв'язку психологічних факторів (підвищення самооцінки пацієнта, самонавіяння, плацебо-ефект тощо) свідчать також дані та інших авторів. У літературі останніх років підкреслюється, що біологічний зворотний зв'язок (і відповідно тренінг релаксації) слід розглядати лише як один з підходів до лікування людини в цілому і застосовувати в поєднанні з іншими медичними та психотерапевтичними методами. «Лікування» від гіпертонії, швидше за все, зажадає чогось більшого, ніж свідома спроба пацієнта знизити в себе кров'яний тиск. Знизити артеріальний тиск (або припинити біль) - не означає змінити життєві обставини, які сформували стереотипізовану реакцію. Ставиться також під сумнів, чи зможе або навіть захоче пацієнт управляти своїми тілесними функціями в гарячковому, мінливому оточенні поза лабораторією і клініки.

Використання принципів біологічного зворотного зв’язку підвищує ефективність такого методу як аутогенне тренування - активний метод психотерапії, психопрофілактики і психогігієни, спрямований на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулюючих механізмів організму людини, порушеного в результаті стресового впливу. Основними елементами методики є тренування м'язової релаксації, самонавіювання і самовиховання (аутодидактики). Зокрема, БЗЗ підвищує ефективність використання аутогенної медитації за Шульцом, аутогенного відреагування за Луте, аутогенна вербалізація за Луте.