1. Усвідомлення смертності

• Дозвіл терпіти – дати пацієнту зрозуміти, що обговорення проблем, пов’язаних з ісмертю, високо цінується в консультуванні. Не заохочується заперечення смерті, навпаки ці питання лишаються на виду.

• Робота з захисними механізмами – ідентифікація неадекватних механізмів захисту та їх наслідків. Допомагають пацієнту скоріше визнати, що він буде жити не вічно, а не заперечувати смерть.

• Нагадування про недовговічність існування – допомагають ідентифікувати пацієнту тривогу, пов’язану зі смертю, і впоратися з нею за рахунок налаштування. Нагадати людині про власну смертність може і хвороба, смерть близьких.

• Використання допоміжних засобів для поглиблення усвідомлення смерті (написання некрологу чи заповнення анкети, що містить питання, пов’язані зі смертю).

• Зменшення сенситивності до смерті (за рахунок переживань страху смерті, але в незначних дозах)

• Смислова переоцінка смерті (смерть близької людини може сприйматися як позбавлення її від страждань)

2. Робота з відповідальністю і свободою.

• Визначення видів захисту та уникання від відповідальності.

• Ідентифікація уникнення відповідальності (зосереджено на стосунках терапевт-пацієнт, усвідомлення терапевтом власних почуттів, допомагає ідентифікувати емоційні реакції пацієнтів.

• Зіткнення з обмеженнями реальності (допомагає визначити ті сфери життя, на які пацієнт може вплинути, і змінити ставлення до тих, на які впливу не має).

• Протистояння екзистенцій ній провині.

• Вивільнення здатності хотіти (бажати) (працює з придушеними і витісненими афектами, що блокують бажання).

• Фасилітація прийняття рішень (кожній дії передує рішення, відкидання інших альтернатив)

3. Робота з ізоляцією.

• Конфронтація пацієнта з ізоляцією (розуміння, що зрештою кожна людина народжується, проживає життя і помирає в самотності)

• Ідентифікація механізмів захисту

• Ідентифікація міжособистісних патологій (визначення способів ухиляння пацієнтів від стосунків)

• Викоистання стосунків терапевт-пацієнт для виявлення патологій.

• Зцілюючі стосунки (стосунки психотерапевт-пацієнт, що позитивно впливають)

4. Робота з відсутністю сенсу.

• Переформулювання проблеми (коли пацієнт жаліється, що в житті немає сенсу, вони допускають, що життя має сенс, якого вони не можуть знайти. Людина не знаходить, а творить сенс свого життя)

• Визначення захисних механізмів від тривоги відсутності сенсу.

• Допомога пацієнтам у їх активнішій участі в житті (дослідження надій, цілей пацієнтів, їх системи переконань, здатності любити. Терапевт допомагає відвернутись від питання, приймаючи рішення про активну участь у житті)

С.Маді описав три клінічні форми екзистенційної патології:

1. Крусадерство (ідеологічний авантюризм) – вишукування для себе найбільш престижних і виграшних справ і занурення в них з головою.

2. Нігілізм – активна тотальна схильність дискредитувати діяльність, що має сенс для інших.

3. Вегетативність – крайній стан беззмістовності, що має широке когнітивне, афективне та поведінкове виявлення. Хронічна нездатність повірити в корисність будь-якого життєвого зусилля.