38. Кататимна імаготерапія: теоретичні положення, основні методи та психотехніки

Імаготерапія (лат. imago - образ). Психотерапевтичний метод тренування хворого у відтворенні певного комплексу характерних образів з лікувальною метою. Метод запропонований у 1966 р. І. Є. Вольпертом. Відноситься до групи методів ігрової психотерапії, у більш широкому сенсі - варіант поведінкової психотерапії, в основі якого лежить навчання адекватно реагувати у важких життєвих ситуаціях, розширення комунікативних можливостей, розвиток здатності до відтворення «лікувального» образу, до мобілізації власного життєвого досвіду.

У імаготерапевтичному процесі використовуються складні технічні прийоми. На першому етапі хворому пропонується роль оповідача або слухача. Первісна і основна форма І. - розповідь, оскільки пацієнт, вживаючись в образ, переживає все ті почуття, які уявна особа повинна відчувати в заданій ситуації. Образ для хворого підбирається як лікувальний фактор у відповідності з його психологічним змістом. Поряд з переказом літературного матеріалу як основної форми роботи, застосовується також імпровізоване інсценування типової життєвої ситуації (театр експромту). 

Завданням І. у цьому випадку є тренування психологічно адекватного поведінки. Початковий курс І. займає від 3 місяців до півроку, щоб за цей час було повністю викладено зміст усього твору. І. проводиться в груповий і, рідше, в індивідуальній формі. Хворому пропонується щодня протягом 1-2 годин відтворювати в поведінці образ свого «Я» таким, яким він хотів би стати. Поступово тривалість гри збільшується, і бажаний образ стає в якійсь мірі звичним поведінковим стереотипом хворого.

Другий етап І. включає драматизацію розповіді. Деякі фрагменти повісті або роману, насичені драматичною дією і діалогами, розігруються в особах. Істотне значення набуває також інсценування того чи іншого епізоду з твору, з яким працюють пацієнти. Здійснюється інсценування і вигаданих ситуацій, відсутніх у творі. Проводяться заняття з техніки мови, руху в такт, танцю. Тривалість другого етапу та ж, що і першого.

На третьому етапі І. є заняття в лікувальній драматичної студії. У роботі над відтворенням образу використовуються хореографічні фрагменти, драматичні і комедійні вистави. Відбір образів здійснюється виходячи з клініко-психологічних особливостей пацієнтів. Істеричним хворим пропонуються образи стриманих і розважливих, схильних до аналізу людей. Пацієнтам з психастенічними рисами корисно відтворення образів людей, які переживають дійсність безпосередньо й емоційно.

До лікувальних факторів, що використовуються в І., відносяться відволікання, переконання, роз'яснення, навіювання, імітаційне поведінка, емоційна підтримка, навчання нових способів поведінки. І. використовується як метод лікування межових нервово-психічних розладів і спосіб реабілітації хворого через його особистісний розвиток.

Кататимно-образні переживання за Лейнером. Автором цієї методики, що іменується також «Symboldrama» і представляє собою одну з найбільш вдалих спроб упорядкування та систематизації «мрій наяву», є Лейнер (Leuner H., 1980). Концептуально в її основі лежить модель аналітичної психодинаміки. Методика була вперше опублікована автором в 1954 р. і поступово допрацьовувалася і розвивалася. При неврозах (у тому числі затяжних їхніх формах) і психосоматичних розладах проводиться 15-50 сеансів 1-2 рази на тиждень.

У стані релаксації пацієнтам пред'являються і вселяються певні образи, які служать стимулом для проекції несвідомих конфліктів (у дусі підсвідомого навчання уві сні або підсвідомої символіки). Експериментально відпрацьовані 10 стандартних образів: споглядання лугу або поточного струмка, сходження на гору, огляд будинку, вдивляння в темряву лісу, зустріч зі значними людьми, випробування установок на сексуальність і агресивність, ідеальний образ «Я», виклик архаїчних символічних образів. Вони служать стимулами для формування пластичних образів, що мають символічне значення і відображають типові підсвідомі конфліктні сфери по їх тематиці. Найбільш важливим є відображення інфантильних об'єктних відносин, фіксацій на ранніх фазах розвитку, захисних механізмах, стереотипах поведінки.

У процесі роботи з К. о. п. п. Л. автором був відкритий ряд психодинамічних феноменів: фіксовані образи як проекції «ядер конфлікту», фокусування на релевантних проблемах, функціональна єдність уяви і інтрапсихичного конфлікту, розвиток на цій основі терапевтичних принципів («операція із символами»). Тим самим досягається можливість безпосереднього впливу на конфліктні структури з корекцією інфантильних об'єктних відносин, а також задоволення архаїчних потреб у сфері нарцистичних, оральних і анальних переживань.

Терапевтичні стратегії розділяються по дидактичних цілях на 3 одиниці. Базова щабель зосереджується на методиці навчання при роботі з першими 5 образами і на творчому розвитку і розгортанні «мрій наяву». Психотерапевт займає при цьому протективну позицію при дотриманні основних психотерапевтичних правил поведінки - автентичності, емпатічності і теплоти. Середня ступінь - зосередження на вільному асоціювання з приводу розгортаються пластичних образів зі зверненням до їх генезу і реальномій поведінці. У той же час використовуються стратегії, які фокусуються на специфічних конфліктних структурах, а також стимуляція регресії в інфантильну конфліктну область. Пацієнтів навчають переробці невротичних структур й аналізу проекцій, пов'язаних з переносом. Вища ступінь передбачає зосередження на інших 5 стандартних образах і вводить психоаналітичні прийоми.