16. Скептицизм в античній філософії.

У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій:

• (принципову) обмеженість знання

• отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти

брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків (цинізм)

З III ст. до н. е. до І ст. н. е. скептицизм як філософське вчення, що піддає сумніву саму можливість достовірного пізнання об'єктивного світу, був саме таким вченням. Найдовершенішої форми скептицизм досяг у вченнях давньогрецьких філософів Піррона, Енесідема, Агріппи, Секста Емпірика. Вони дійшли висновку, що марні спроби знайти остаточно встановлену істину свідчать про неможливість вирішити це завдання взагалі.

Використовуючи логічні засоби здійснення доказів, скептики дійшли висновку, що будь-яка істина доводиться лише іншою істиною. А це призводить до кола доведень, або до довільного вибору аксіом, або до нескінченної низки запитань. Тому висновок, що встановлення причини неможливо довести, цілком слушний. На підставі цих міркувань, обґрунтовувалася рівнозначність протилежних тверджень, саме тому був проголошений головний принцип скептицизму — утримуватися від суджень.

Античний скептицизм постійно закликає слідувати тому, до чого нас ваблять відчуття та почуття (їсти, коли відчуваєш голод), дотримувати закони та звичаї країни, де живеш, займатися певною діяльністю, якщо вона приносить тобі користь. Скептицизм констатує підкорення, «розчинення» індивіда як тілесної істоти у суспільно-історичному світопорядку тією мірою, в якій людина залишається природною істотою і тому мусить їсти, спати, вмирати… Разом з тим є внутрішній світ особистості, в якому людина (хай і обмежено) виявляє свою непідвладність зовнішнім обставинам. Звідси і позиція можливості «відгородитися» від світу зовнішньої необхідності і «втечі» від нього у внутрішній, духовний світ — «атараксія».

Пізній скептицизм надає перевагу чуттєвому пізнанню, бо спирається на практичний досвід. Давньогрецькі скептики розробляють поняття про умови, що підвищують вірогідність корисних знань, які є наслідком спостереження і експерименту. В цілому скептицизм був спрямований проти догматичного трактування формальних законів мислення, розвивав уявлення про відносність людського пізнання.

17) Епікуреїзм — учення і образ життя, що витікає з ідей Епікура і його послідовників. Епікурейцями називають тих, хто, не замислюючись, віддає перевагу матеріальним радощам життя, хоча це неточно характеризує їх філософію, оскільки сам Епікур першість відводив задоволенням духовним —як найменше залежним від зовнішніх умов а, отже, приводять людину до стану спокою і незворушності. Плотський світ – головне для епікурейців.Епікуреєць не має пана, він свободовільний. "Поки ми існуємо, немає смерті; коли смерть є, нас більш немає". Життя – ось головна насолода (вмираючи, Епікур приймав ванну і просив принести йому вина). Людей же,що прагнуть тільки до матеріальних задоволень, правильніше називати гедоністами.Головні моменти епікуреїзму:все складається з атомів, які можуть мимоволі відхилятися від прямолінійних траєкторій.Людина складається з атомів, що забезпечує їй багатство відчуттів і задоволення.Боги байдужі до людських справ.Світ відчуттів не ілюзорний, він – головний зміст людського життя, все інше, зокрема ідеально – мислительне, "замикається" на плотському житті.Епікурейці вважали, що для щасливого життя людині необхідне:1) Відсутність тілесного страждання;2) Незворушність душі3) Дружба;

Найбільшим представником грецького епікуреїзму еллінізму є в першу чергусам Епікур. Римський епікуреїзм представляли Лукрецій Кар і Кацій; цей напрям вплинув також на римський еклектизм. Епікур прагнув дати практичне керівництво для життя (етику); цьому служила фізика, а останній — логіка. Вчення Епікура про природу, по суті справи, демократичне учення: нескінченне число і різноманітність світів,що спонтанно розвиваються, є результатом зіткнення і роз'єднання атомів,крім яких не існує нічого, окрім порожнього простору. У просторі між цими світами, безсмертні і щасливі, живуть боги, не піклуючись про світ і людей. Таким же чином виникають і зникають живі істоти, а також душа,яка складається з якнайтонших, якнайлегших, найбільш круглих і рухомих атомів.