50. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.

Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.

Два аспекти філософії Лесі Українки це – морально-етичний аспект, притаманний українській філософії, та наслідування ідей класичних філософів, зокрема Ніцше. МОРАЛЬНО-ЕТИЧНА ФІЛОСОФІЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ Українська фылософыя – зосереджена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений у творчості згаданої нами Лесі Українки. Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях: - людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш); - зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини); - розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму). Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Однак якщо названі мислителі розглядали ці поняття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних стосунків людей. У ліричних поезіях Леся Українка торкалася своїх особистих переживань. В її інтимній ліриці, вякій із-поміж європейських поетів найсильнішим упливом відгукнувся Гейне, основними мотивами є мотиви природи, кохання, самоти й недуги. Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні своїх мистецько-філософських творів. А значить – принаймні у цьому контексті її можна назвати справжнім українським філософом. ВІДЛУННЯ КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ В ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ Поруч із відлунням марксистської ідеології в творчості Лесі Українки виразно виступає інша, протилежна ідеологія – вчення Фрідріха Ніцше. Ніцшеанство поетеси найповніше виявилося в її драматичній поемі „Одержима”. Можливо, що сучасний західний психоаналітик у драмі „Блакитна троянда” знайде комплекс Йокасти (як бачимо, прослідковуються ідеї Фройда). Але, на нашу думку, в центрі „Блакитної троянди” стоїть ніцшеанська проблема влади. Так само, коли ми, читаючи драму „Камінний господар”, доходимо до розв’язки твору, нам згадується гасло Фрідріха Ніцше: „ Не воля до життя – так я навчаю – лише воля до влади!”. Ремінісценції з Ніцше розкидані по багатьох творах Лесі Українки. Наприклад, в „Оргії”. Леся Українка – це національна поетеса, котра не є філософом інтуїтивним на кшталт колеги Шевченка. Її філософська думка, що проходить крізь літературні твори, базується на класичній національній „Філософії серця”, морально-етичному аспекті та на зразках класичної світової, насамперед німецької філософії, себто ідеї Маркса, Ніцше та Фройда. Відтак Леся Українка, незважаючи на брак філософських праць класичного характеру, на мою думку, увійшла в історію української філософії як повноправний мислитель своєї епохи. До того ж, її ідеї навідміну від ідей вкотре згаданого Шевченка та багатьох інших не обмежуються примітивними національними проблемами, що ґрунтуються передусім на емоціях автора. Бодай кимсь можемо пишатися. Це радує.

51. Філософські погляди В.І. Вернадського.

Вернадський В. 1. (1863—1945). В історії світової і вітчизняноїнауки йому належить особливе місце тому, що він поєднав у собіталант мислителя з екстрасенсорними здібностями ясновидця, ґрунтовність природничо-наукового аналізу з філософською рефлексією Всесвіту, організаційну діяльність з громадською, наукову роботу з навчально-виховною, любов до України з глобальністю думок «людини планети Земля». Він був першим президентом Української Академії наук (1918—1945), директором Радієвого інституту АН СРСР, першої в світі біогеохімічної лабораторії, головою Комісії з вивчення продуктивних сил Росії.Разом з Е. Леруа і П. Тейяр де Шарденом проголосив необхідність глибокого філософського аналізу діяльності людини, з'ясування ролі розуму на Землі, надав поняттю «ноосфера» природничо-наукового, біогеохімічного змісту. Зміст цього поняття він тлумачив по-різному: в одному випадку, під ноосферою він мав па увазі біосферу, в другому — сферу прояву наукової думки як планетарного явища, в третьому — геологічну діяльність людини. За В. 1. Вернадським, існують кілька етапів виникнення і розвитку ноосфери: перший з них — це передноосфера (він відповідає природному її зародженню як геологічного явища), другий етап характеризує процес її становлення і розвитку, третій етап фіксує наступ «царства розуму людського», гомеостазного стану ноосфери як системи. За філософським світоглядом він був позитивістом, відстоював принципи філософського плюралізму. Він захищав свободу наукових досліджень, вільний обмін науковою інформацією, співпрацю вчених усіх країн. Традицією наукової школи В. І. Вернадського є новаторство, її головною метою — пошук істини на благо людини і людства. В останньому запису у своєму щоденнику він пов'язує невдачі радянської влади зі зниженням її культурності, і насильством над людською особистістю, з обмеженістю точки зору марксистів на проблеми розвитку суспільства.