52.Філософія життя (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).

Філософія життя — підкреслено антираціональний напрям у філософії, в центрі уваги якого перебуває інстинктивно пізнавана цілісна реальність, не тотожна ні духу, ні матерії, яку було названо “життям”.Етичні погляди А. Шопенгауера. Світ, на думку філософа, існує лише настільки, наскільки людина його уявляє. Уявлення розпадається на суб'єкт і об'єкт: споглядання того, хто споглядає. Без суб'єкта уявлення немає його об'єкта, який набуває просторової і часової визначеності (йдеться не про предмети об'єктивного, матеріального світу, а про уявлення). Проте цього для пізнання, що керується принципом каузальності (причинності), недостатньо, оскільки постає питання, чи не є світ чимось більшим та іншим, ніж уявлення. Зрештою, суб'єкт пізнання на основі досвіду може виявити в собі дві принципово різні сутності: своє тіло, яке постає для нього як уявлення, об'єкт серед об'єктів, а також те, безпосередньо знайоме кожному, що називають волею. Тіло — це об'єктивація волі, а воля — це в-собі-буття тіла.Етичні погляди Ф.-В. Ніцше. Етичним поглядам Ніцше властиві презирливе ставлення до простих людей, засудження демократичних засад у житті суспільства, заперечення всезагального характеру моралі тощо. Вони мають як прихильників, так і опонентів. їх виважена оцінка наводить на думку, що проголошувана мислителем “воля до влади” означає насамперед владу над собою, панування над собою. Однак, досягнувши панування над собою, надлюдина повинна панувати над обставинами, над природою і всіма нестійкими креатурами (лат. creatura — створення) з ослабленою волею. Ця надлюдина нічого власне надлюдського в собі не містить. Вона — суверенний, автономний індивід, сильна особистість. Тезу філософа “по той бік добра і зла” не варто вважати закликом до аморальності, бо вона принаймні не означає “по той бік гарного і поганого”. У ній, очевидно, йдеться про те, що оцінювання спостережуваних явищ залежить від того, суб'єктом якого відношення є людина: за прагматичного відношення вона оцінює явища як корисні чи шкідливі, за естетичного — як прекрасні чи потворні, за морального — як добрі чи злі. Надлюдина Ф.-В. Ніцше не вступає в таке відношення до світу, за якого явища оцінюють як добрі чи злі, проте вона розрізняє позитивне і негативне, гарне і погане.Ф.-В. Ніцше здійснив у філософії поворот від раціоналістичної метафізики до ціннісних проблем, зробив особливим предметом своєї уваги дорефлексивну свідомість, вказав на ті тенденції в суспільстві і сформулював ті проблеми (свободи, творчості, відповідальності тощо), які стануть активно досліджуватися філософією XX ст.

53.Позитивізм - філософська концепція 30-х років 19 ст. сформована французьким філософом Огюстом Контом, який зазначав, що людське мислення проходить 3 етапи розвитку:

1. Теологічний етап (релігійний)

2. Метафізичний етап (філософський)

3. Позитивний (науковий) – найвищий етап. (Згідно з Контом він почався 1800 р. з розвитком науки, що сформувало певний філософський дискурс мислення).

У своїй основній праці «Курс позитивної філософії » (1842) Конт запропонував концепцію, згідно з якою істинне знання про світ є результатом конкретних наук, а не гуманітарних, які є безпідставними і неістинними.У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов 3 етапи:

• Перший етап представляють такі філософи, як Огюст Конт, Джонн Стюарт Мілль, Герберт Спенсер. У цей час розроблявся науковий метод пізнання навколишнього світу.

• Другий етап (махізм, критичний позитивізм) представляли австрійський філософ і фізик Ернст Мах і німецький філософ Ріхард Авенаріус. Головне завдання вбачали в розробленні теорії пізнання світу, що мала стати основою очищення природничих наук від гуманітарних.

• Третій етап (логічний позитивізм, логічний емпіризм) представлений Рудольфом Карнапом, Гансом Райхенбах.

Розвиток філософії спричинив критичне переосмислення позитивізму і з’явивсяпостпозитивізм. Його представили :Томас Кун, Імре Лекатос, які вказали на необхідність вивчення історії.

54.Прагматизм – філософська течія, яка виникла в США на початку 70-х років 19 ст., а згодом поширилася в Англії, Італії. Китаї. Центром її уваги стала окрема людина і її діяльність. Презентували цю течію: Чарльз Пірс, Вільям Джеймс, Джон Дьюі. Головні ідеї:

• мислення людини – спосіб адаптації до оточуючої дійсності.

• істина – момент самореалізації людини з відчуттям життєвого успіху.

• аналіз філософії – пояснення конкретного мислення та вірувань людини, спрямованих на вирішення її проблем.

Головною доктриною прагматизму став «принцип Пірса»:усі ідеї, поняття, теорії є лише інструментами, які повинні привести до позитивних результатів. В прагматизмі успішність, корисність – це критерії істини, які збігаються із змістом поняття «істина».В. Джеймс для доведення існування релігії використовував прагматичну теорію істини. На його думку релігійність – реалізація волі окремої людини бути успішною через Бога та його присутністю у людині.Сьогодні ідеї прагматизм розвивається в межах неопрагматизму( представник – Річард Рорті 1931-2007).

55 .Фрейдизм (кінець 19-20 ст.) – філософсько-соціологічне вчення Зігмунда Фрейда, що пояснює роль несвідомого у суспільних процесах та в діяльності й учинках людини.Головні ідеї фрейдизму:

• Існує несвідоме – особлива психічна реальність, що намагається контролювати свідомість людини її дії та вчинки.

• Є спосіб психологічного захисту від впливу несвідомого – механізм витіснення негативних емоцій, які деформують здоров’я та життя людини.

• Існує психотерапевтичний спосіб проникнення в несвідоме – психоаналіз.

• Є механізм трансформації витіснених у несвідоме бажань, думок – їх перетворення в соціально прийнятну діяльність та індивідуальну творчість – сублімація.

У своєму вченні Фрейд доводив що, на рівні свідомості існує постійна боротьба між свідомим і несвідомим. Походження несвідомого:

Згідно з першою психоаналітичною системою (1905-1920) в основі несвідомого лежить сексуальний інстинкт – лібідо.

Згідно з другою психологічною системою (1920-1939) в основі несвідомого лежить взаємодія між інстинктом життя – еросом й інстинктом смерті – танатосом.

Фрейд побудував дві моделі психіки, які пояснювали суперечливу взаємодію між свідомим і несвідомим:

1)Топографічна модель

2) Динамічна модель. Згідно з нею психіка складається з трьох сфер:

«Воно» - несвідоме, що вміщує думки і бажання людини.

«Я» - свідомість людини.

«Над-Я» - зовнішня реальність.

За Фрейдом в основі психіки людини лежать такі головні фактори:

задоволення, витіснення, сублімація.

Праці Фрейда: «Тлумачення сновидінь», «Три нариси психологічної сексуальності», «Психологія мас та аналіз людського Я», «Я та Воно» та інш.

56. Неофрейдизм – філософська течія, яку репрезентували учні З. Фрейда й послідовники, що критично переосмислили психоаналіз і доповнили його новими соціокультурними інтерпретаціями. На основі фрейдизму виникла філософська течія – неофрейдизм як його соціологічна реформація. Ця течія почала існувати в 1930-х рр. Одним із найвідоміших представників неофрейдизму був Гербер Маркузе (1898-1979) – німецько-американський філософ і соціолог. Головні праці, що репрезентують його філософські погляди, - «Онтологія Гегеля й основні теорії історичності» (1937), «Розум і революція. Гегель і становлення соціальної теорії» (1940), « Ерос і цивілізація. Філософське дослідження Зігмунда Фрейда» (1955), «Радянський марксизм. Критичне дослідження» (1958), «Одномірна людина: дослідження з ідеології розвинутого індустріального суспільства» (1964).Г. Маркузе вивчав роботи Карла Маркса, Зігмунда Фрейда та Мартіна Гайдеггера. Це дало йому можливість сформулювати предмет свого філософського інтересу. Ним став аналіз європейської цивілізації західного типу. Філософ підкреслював, що європейській цивілізації притаманне бажання підкорити природу й водночас людину людиною. Він зауважив, що європейська цивілізація має певні закономірності розвитку, які можна пояснити з позицій критичного переосмислення вчення З. Фрейда. Г. Маркузе вважав, що сучасна цивілізація спричиняє надмірний тиск на окрему особу, що призводить до появи феномена «одномірної людини» - об’єкта духовного маніпулювання, особи зі зниженою критичною оцінкою себе та цінностей соціуму. Бажання та інтереси «одномірної людини», способи їх реалізації лежать лише в одній площині – площині споживацьких цінностей.Отже, упродовж свого життя Г. Маркузе намагався розробити нові моделі й різновиди раціональності, які мали звільнити чуттєвість особи з-під гніту репресивної культури. Еріх Фромм (1890-1980рр.) – німецько-американський філософ, психолог, соціолог. Твори: «Втеча від свободи» (1941), «Людина длясебе» (1947), «Здорове суспільство» (1955), «Концепція людини у К. Маркса» (1961), «Анатомія людської деструктивності» (1973).Предметом філософствування Е. Фромма була антропологія. Сучасна людина, уважав Фромм, утратила гармонію безконфліктного існування в природі внаслідок її об’єктивної соціалізації. Екзистенцій на дихотомія – суперечливі почуття людського існування, наприклад, зіткнення несвідомого бажання жити й усвідомлення неминучої смерті.Фромм зазначав, що головними характеристиками суперечливого людського існування є біофілія (любов до життя) та її протилежність – некрофілія (ненависть до життя). Кожна особа намагається самостійно вирішувати проблеми суперечливого людського існування (екзистенційної дихотомії), шукаючи все нових і нових форм єдності з природою, соціальним оточенням та із самою собою.Він вважав, що завдання сучасної філософії є сприяння пошуку кожною окремою особою індивідуального шляху для розкриття власного «Я» у кохання, вірі й роздумах про світ. Е. Фромм – засновник гуманістичної етики. Він вважав, що любов до інших є водночас любов’ю до самого себе (до «Я») як до представника людського роду).Отже, гуманістична етика Еріха Фромма, вчення про егоїзм, любов до себе відіграли важливу роль у ставленні комплексу ідей, ідеалів гуманізму в сучасному світі. Найвищою цінністю людського існування є домінування в житті гуманістичної етики (єдність цілісної людини та її інтересів). Людина, якій властива гуманістична совість, може досягти індивідуального щастя.Вільгельм Райх (1897-1957) – учень і колега Зігмунда Фрейда, один з основоположників фрейдо-марксизму. Він вважав, що засадами людської життєдіяльності є сексуальна практика й оргазм. Він пропонував розробити нову науку про «сексуальну економіку», що визначатиме всі суспільно-економічні та суспільно-політичні відносини сучасної цивілізації. Ці ідеї стали поштовхом до розвитку фрейдомарксизму. Твором, що висвітлює це питання є «Діалектичний матеріалазм і психоаналіз».Отже, Вільгельм Райх вважав, що в основі нормальної життєдіяльності людини лежить сексуальна енергія, однак суспільство пригнічує її за допомогою моралі, культури, етикету; особа змушена постійно адаптуватися до суперечливого оточуючого світу, у результаті чого людини втрачає власне «Я», намагаючись стати «Ми». Єдиний спосіб порятунку людини – ліквідація негативного впливу культури, розкріпачення її, здійснення сексуальної революції.Альфред Адлер (1870-1937) – психолог, засновник концепції індивідуальної психології. Учений вважав, що головною причиною особливостей людської діяльності та конкретних учинків людини є процес подолання (компенсації) нею почуття неповноцінності. Він висунув ідею про те, що почуття неповноцінності притаманне кожній людині на рівні несвідомого як віддзеркалення прагнення отримати перевагу над іншими людьми.Отже, Адлер вважав, що в основі всіх великих учинків і дій людини, гіперактивності, екстраординарності лежить витіснений комплекс неповноцінності, людина впродовж свого життя намагається його компенсувати шляхом отримання вагомих здобутків у науці, мистецтві, політиці, бізнесі, особистому житті.

57. Екзистенціалізм (філософія існування). Ця течія сформувалась під впливом ідей «філософії життя» та «феноменології». Його засновником вважають датського мислителя 19 ст. Сьорена К,єркегора, який основою свого філософствування обрав християнський світогляд у поєднанні з власними релігійними переживаннями віри в Бога та аналізом сенсу людського існування.Представники екзистенціалізму: Мартін Гайдеггер, Карл Ясперс, Габріель Оноре Марсель, Альберт Камю, Жан-Поль Сартр. Філософи-екзистенціалісти спрямували свою увагу на пошук сенсу життя, існування окремо взятої людини в замкнутому індивідуальному просторі. Суспільство інтерпретуються як певна сила, що пригнічує людську індивідуальність і неповторність, воно веде до втрати особистого «Я», власної екзистенції як буття, яке усвідомлює свою скінченність.Екзистенціалісти вважають, що одного інтелекту недостатньо не лише для повноцінного життя, а й для розуміння істинної картини світу; домінуючим чинником у житті є метафізичний страх, що виявляється в побоюваннях не знайти своє місце в світі;кожна людина повинна постійно обирати свій шлях між істинним та неістинним існуванням.Екзистенціалізм характеризується активним прагненням філософського аналізу кризових ситуацій, які притаманні сучасній цивілізації. Екзистенціалізм пропонує перший крок виходу з кризи суспільства через подолання кризи особистості.Французькі екзистенціалісти Марсель, Камю, Сартр від професійного філософського аналізу перейшли до художнього зображення різних форм екзистенції й, навпаки – від художніх форм екзистенції до її філософського осмислення та аналізу. Вони вважали, що література й мистецтво найбільш точно відображають сутність людського буття.