25.Основні риси філософії Відродження.

Головні риси – антропоцентризм та гуманізм.

Антропоцентризм – домінування філософського принципу, згідно з яким людина є центром і метою Всесвіту. Людину стали розуміти як вільну і необмежену в своїх можливостях. Людина перетворилася на найвищу цінність.

Гуманізм – домінування філософського принципу, згідно з яким утверджується повага до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Філософія Відродження характеризується також появою нової натурфілософії, інтересом до держави, індивідуалізмом, формування ідеї соціальної рівності та опозиційністю до церкви.

26. Натурфілософія доби Відродження (м. Коперник, д. Бруно)

Справжній світоглядний переворот епохи Відродження проявився в поглядах на світобудову Миколи Коперніка та Джордано Бруно.

Геліоцентрична теорія створена і обгрунтована Коперніком повністю заперечувала середньовічні теологічні уявлення про Всесвіт і місце людини у ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства, зокрема фізики та астрономії.

Д.Бруно розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності

Всесвіту та множинності в ньому світів. Вважав, що головним предметом філософського дослідження є не осягнення надреального Бога, а необхідність пізнання його в предметах фізичного світу. Д.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може знищуватися або збільшуватися.

27. Діалектика доби Відродження (м. Кузанський)

М. Кузанський – останній схоласт і знаменитий гуманіст, один з родоначальників новоєвропейської діалектики. Використовував традиції схоластики, але намагався поєднати їх з науковими знаннями, математикою, античною філософською мудрістю. Уважав, що Бог є найвищою істиною, максимумом Усесвіту, а водночас і мінімумом Усесвіту. Така єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського. Він проявляв інтерес до античності, критично переосмислював схоластику на користь діалектичного методу, розвиток гуманістичних цінностей людини.

28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.

Переглядалися погляди на суспільство. Паралельно з боротьбою проти церковного абсолютизму робилися спроби обгрунтувати ідею громадянського суспільства, яке було б незалежним від релігійних санкцій.

На думку Нікколо Макіавеллі філософія соціального життя повинна доповнюватися філософією людини, а головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Релігія і мораль також стають інструментами політики. Вирішення проблем політики не повинно лежати в площині релігійного права та моральних норм.

Завдяки Макіавеллі політика набула права самостійного існування й вивчення як окремий предмет небогословського дослідження.

29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).

Реформаційний напрям - широкий антикатолицький та політичний рух, який охопив майже всі країни Європи. Реформація віддзеркалила глибоку кризу католизму і показала, що феодальне суспільство не досягло соціальної мети – подолати надмірну гріховність людей. Теологи-богослови (М. Лютер, Ж. Кальвін) намагалися кардинально переглянути зміст церковної ідеології та взаємовідносини церкви з людьми та державою.

Головним її організатором став Мартін Лютер. Він піддав критиці офіційну католицьку доктрину. Реформа М. Лютера позбавила церкву політичного панування, підпорядкувала її світській владі.

Ж. Кальвін був автором іншого, більш радикального варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відрізнявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом. Як вчив Ж. Кальвін, Христос своєю жертвою на хресті обрав до спасіння не все людство, а лише якусь його певну частину. Причому критерії «обраності» цілком ірраціональні. Проте саме внаслідок ірраціонального характеру божественного вибору обранцем може вважати себе кожний.