Тема 3. Фінансова політика та фінансовий механізм

Вплив фінансів на економічний та соціальний розвиток су­спільства розкривається шляхом вивчення фінансової політи­ки і фінансового механізму.

Політика як узагальнююче поняття охоплює всі напрями діяльності держави. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, вирізняють економічну, соціальну, культурну, технічну, бюджетну, кредитну, внут­рішню і зовнішню політику.

Фінансова політика має самостійне значення і водночас є важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності — в економіці, соціальній сфері, військовій реформі, у міжнародних відносинах тощо.

Провідні західні економісти не дають чіткого визначення поняття "фінансова політика". Наприклад, Стенлі Фішер, Рудігер Дорнбуш і Річард Шмамнзі не відокремлюють фінан­сову політику як самостійне поняття. Водночас вони тлумачать це поняття ширше, зазначаючи при цьому, що фіскальна полі­тика — рішення, які приймає держава щодо своїх доходів і витрат. Аналогічно розглядають цю проблему й інші представ­ники зарубіжних економічних шкіл. Зокрема, К.Р. Макконнелл і С. Л. Брю ототожнюють поняття фінансово-бюджетної та фінансової політики, визначаючи їх як зміни, які вносяться урядом у порядок державних витрат і оподаткування та спря­мовуються на забезпечення повної зайнятості й неінфляційно-го національного продукту.

Структурованішим є таке визначення: фінансова політика — особлива сфера економічної діяльності держави, спрямова­на на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний роз­поділ і використання для забезпечення функцій держави.

Насамперед фінансова політика має сприяти формуванню максимально можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони є матеріальною базою будь-яких перебудов.

Не менш важливим є забезпечення раціонального розподілу коштів між галузями і сферами народного господарства, кон­центрація фінансових ресурсів на найважливіших напрямах економічного і соціального розвитку.

Нині фінансова політика має характеризуватись якісно но­вими підходами до суб'єктів господарювання з урахуванням

переходу на ринкові відносини, реформи цін, оплати праці, по­даткової та кредитної систем, спрямованих на формування но­вого фінансового механізму.

Залежно від тривалості періоду і виду завдань, що вирішу­ються, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію та фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, що передбачає вико­нання великомасштабних завдань, визначених економічною й соціальною стратегіями. У процесі її розроблення прогнозу­ються основні тенденції розвитку фінансів, формуються кон­цепції їх використання, визначаються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на розв'язання проблем конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегру­пування фінансових ресурсів і зміни способів організації фі­нансових зв'язків.

Для кращого усвідомлення змісту, завдань і вимог до фінан­сової політики розрізняють як самостійні складові податкову, бюджетну, грошово-кредитну валютну та митну політику.

Податкова політика реалізує інтереси держави. її головне призначення — вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби шляхом перерозподілу цих коштів через бюджет.

Під бюджетною політикою розуміють визначення держа­вою:

• джерел формування доходів державного і місцевих бю­джетів;

• пріоритетних напрямів видатків бюджету;

• допустимих меж розбалансованості бюджету;

• джерел фінансування бюджетного дефіциту;

• принципів взаємовідносин між окремими ланками бю­джетної системи.

Зважаючи на те, що податкова і бюджетна політика пов'я­зані між собою, вживають поняття бюджетно-податкової полі­тики. При цьому вирізняють:

— дискреційну фіскальну політику, коли парламент і уряд вносять зміни до податкової системи та видатків бюджету з ме­тою впливу на ВВП, зайнятість, інфляцію. Ця політика може бути стимулювальною і стримуючою;

— недискреційну, або політику "вмонтованих стабіліза­торів" , яка ґрунтується на теоретичному припущенні, що подат­кова система сама по собі має властивість автоматично вплива­ти на економічний цикл, тобто має стабілізаційний ефект.

Грошово-кредитна політика — це забезпечення стабіль­ності грошового обігу шляхом управління емісією, регулюван­ня інфляції та курсу національної грошової одиниці; забезпе­чення своєчасності розрахунків у народному господарстві та в різних ланках фінансової системи за допомогою регламентації й регулювання діяльності банківської системи; управління діяльністю фінансового ринку шляхом регламентації емісії та розміщення державних і корпоративних цінних паперів і регу­лювання їх дохідності. У грошово-кредитній політиці відносну самостійність набувають емісійна, цінова, валютна, кредитна політика, а в ній, у свою чергу, наприклад, процентна й інвес­тиційна політика.

Держава захищає власні інтереси через митну і валютну політику. Відповідно до зацікавленості держави в розширенні або скороченні свого експорту чи імпорту застосовується систе­ма митних платежів або конкретний митний режим. Головним завданням митної й валютної політики є забезпечення примно­ження золотовалютних резервів держави.