Розділ 3 розробка напрямів удосконалення управління фінансово - господарською діяльністю ват «укрмаріупольагрохімія»

3.1 Оцінка впливу чинників, що відображають ефективність фінансової діяльності на величину економічного розвитку підприємства

Результати аналізу фінансового стану підприємства дозволяють зробити висновок про досить стійкий фінансовий стан ВАТ «УкрМаріупольагрохімія». У 2007-2009, рр. підприємство характеризується як фінансово стійке, платоспроможне і ліквідне. Виходячи з цього, напрямки поліпшення фінансового стану підприємства повинні стосуватися розробки загальної концепції управління фінансовим станом. В сучасних умовах для забезпечення життєздатності підприємства необхідними є не тільки розробка стратегії забезпечення фінансовими та іншими ресурсами, але й побудова ефективної системи управління стійкістю фінансового середовища.

Сьогодні стоїть завдання так перебудувати або адаптувати всю систему управління підприємством, щоб вона відповідала умовам ринкових відносин. Саме тому необхідно створити ефективну систему цілісного управління підприємства. Найбільшу увагу у системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення і зміцнення рівня фінансової стійкості підприємства - запоруки усунення неплатоспроможності і фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання. Управління фінансовою стійкістю підприємства орієнтоване сьогодні переважно на розв'язання короткострокових проблем. У цих умовах поширеними є зміни завдань, пріоритетів діяльності, рішень, наслідком чого є недосконалість структури показників фінансової стійкості, зниження її рівня [14].

Проблему забезпечення фінансової стійкості підприємств вивчали українські науковці, зокрема Г. Скудар, І. Бланк, М. Коробов, О. Павловська, В. Пліса. За думкою більшості авторів цих досліджень, фінансова стійкість відображає стабільне перевищення доходів над витратами, забезпечує вільний ефективний обіг грошових ресурсів, сприяє безперервному процесу виробництва і реалізації продукції. Окрім того, фінансова стійкість підприємства є необхідною умовою його економічного розвитку [7].

В умовах ринку стабільні позиції мають лише ті підприємства, що постійно розвиваються. Саме фінансова стійкість підприємства, як переконує світова практика, є передумовою цього економічного розвитку.

Фінансову стійкість підприємство може забезпечити передусім за рахунок прибутку, що спрямовується на розширення виробництва (реінвестування), фонду дивідендів, додаткового випуску акцій, амортизації, а також коштів від продажу готової продукції, залучення ресурсів іноземних підприємств, кредитів банків та інших позикових коштів.

Частина таких коштів, особливо фонду виробничого розвитку, є потенційним джерелом фінансування розширення виробництва. Капітал цього фонду спрямовується на технічне переозброєння, реконструкцію та розширення виробництв і освоєння нових видів продукції.

Можливості підприємства щодо розширення основної діяльності за рахунок реінвестування власних коштів можна оцінити за допомогою коефіцієнта економічного розвитку (К_ЕР ), який обчислюється за формулою

[14]:

К_ер=П/С, (3.1)

де: П - прибуток, спрямований на розвиток виробництва (реінвестований прибуток);

С - власний капітал.

Коефіцієнт економічного розвитку показує темпи зростання економічного потенціалу підприємства. Але визначення коефіцієнта за цією формулою не дає змоги всебічно охарактеризувати можливості економічного розвитку підприємства, оскільки він відображає вплив одного чинника - реінвестованого прибутку. А, як наголошує відомий американський експерт у галузі фінансів Юджин Ф. Брігхем, в основі стійкості фінансового стану підприємства лежать два взаємозалежних чинники: наявні активи, що забезпечують прибутки й необхідний обсяг готівки і можливості зростання, тобто можливості нових ₍ капіталовкладень, що приведуть до збільшення обсягів прибутків та готівки у майбутньому.

З огляду на це забезпечення фінансової стійкості підприємства потребує поєднання таких характеристик його фінансово-господарської діяльності: високої обіговості власних коштів, високої платоспроможності, високої фондовіддачі та високої рентабельності реалізованої продукції. Виконання таких вимог, у свою чергу, зумовлює потребу дотримання низки найважливіших балансових пропорцій, зберігати які в умовах ситуації, що склалася в економіці України, надзвичайно тяжко.

Оцінку впливу чинників, що відображають ефективність фінансової діяльності на величину економічного розвитку підприємства розраховується наступним чином [15]:

К_з = Р*ф*К₃*Д, (3.2)

де: Р - рентабельність реалізованої продукції;

Ф - фондовіддача;

К₃ - коефіцієнт заборгованості;

Д - коефіцієнт співвідношення між прибутком, реінвестованим у виробництво і загальним прибутком.

Модель відображає вплив виробничих і фінансових ресурсів на коефіцієнт економічного розвитку. При цьому збільшення значення коефіцієнта можна досягти за рахунок підвищення рентабельності реалізованої продукції та фондовіддачі, спрямування частини прибутку на реінвестування виробництва.

Умовою підтримання ефективного економічного розвитку є здатність підприємства пристосовуватися до змін внутрішнього й зовнішнього середовища, не втрачаючи водночас фінансової стійкості. При цьому підприємству необхідно володіти оптимальною структурою фінансових, ресурсів і в разі потреби залучати позикові кошти. Незважаючи на те, що позикові кошти через певний термін треба повертати зі сплатою відсотків, більшість підприємств намагаються їх залучати. Адже в розвинених країнах відсоток підприємницького прибутку вищий за позиковий відсоток. Однак у сучасних економічних умовах України до початку залучення позикових коштів слід порівнювати позиковий відсоток із відсотком підприємницького прибутку, оскільки, як свідчить практика, не завжди залучення позикового капіталу є ефективним.

У країнах ринкової економіки велике значення для нагромадження капіталу і спрямування його на економічний розвиток підприємства мають амортизаційні відрахування. Вони спрямовуються на відновлення основних засобів, які вибули внаслідок фізичного зношення, морального старіння, випадкового псування. З досвіду ринкових країн відомо, що в період кризи амортизаційні відрахування повинні становити майже 70-75% усіх коштів на фінансування економічного розвитку, а у сприятливі періоди - 50-60%. В Україні цей показник становить 10-12%, що стримує процес оновлення основних виробничих фондів підприємств, дає можливість підтримувати лише діюче виробництво і не дає змоги розвивати та уводити в дію нові виробничі потужності [5].

До погіршення фінансової стійкості призводять також наднормові запаси товарно-матеріальних цінностей, суми дебіторської заборгованості, несплаченої в строк, незаплановані витрати тощо.

Фінансова стійкість підприємства може бути забезпечена шляхом визначення оптимального розміру обігового капіталу і структури пасивів! З цією метою треба проводити роботу щодо підвищення мобільності виробничих запасів та надходження достатніх коштів. Збільшення розміру робочого капіталу приводить до скорочення фінансового розриву, тобто різниці між необхідними і наявними капіталами, що забезпечує незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування.

Поповнювати джерела власних коштів треба за рахунок підвищення загальної рентабельності виробництва, рентабельності реалізованої продукції й рентабельності ресурсів, балансового прибутку та його частини, що спрямовується на відрахування у резервний фонд, фонди економічного стимулювання.

Отже, для забезпечення фінансової стійкості підприємства необхідне досягнення високих фінансових результатів за найменших витрат, забезпечення безперервної роботи підприємства і своєчасний та оптимальний перерозподіл фінансових ресурсів, які є в його розпорядженні, а також спрямування коштів на економічний розвиток підприємства [8].

Фінансова стійкість підприємства в значній мірі залежить від рівня ефективності використовування власних фінансових ресурсів, що вимагає відповідної оцінки і вироблення певних дій.

Ефективність використовування фінансових ресурсів підприємства реалізується при рішенні двох взаємозв'язаних задач. Перша полягає в отриманні невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну картину про ступінь використовування фінансових ресурсів. Логічна структура аналізу таких параметрів включатиме декілька етапів:

виявлення змін параметрів в тимчасовому і просторовому розрізі;

визначення співвідношення чинників, що викликають такі зміни;

ідентифікацію параметрів.

Друга задача включає розробку і реалізацію управлінських рішень на підставі одержаних результатів.

Виявлення змін параметрів в тимчасовому і просторовому розрізі полягає в порівнянні показників як по кожному об'єкту з попереднім періодом, так і окремих об'єктів між собою за певний період.

Значна роль у фінансовому аналізі відводиться ідентифікації параметрів, тобто виявленню ступеня відповідності даного параметра певним значенням, які представляються як критичні, порогові або максимально можливі. Визначення таких значень і представляє завершальний етап аналізу результатів оцінки ефективності використовування фінансових ресурсів підприємства.

Фінансове положення підприємства є дзеркалом, що відображає його поточний і ринковий стан. Крім того, оперуючи граничними значеннями показників, аналіз фінансового стану дає можливість судити про фактичну фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві. За наслідками часткової оцінки фінансового стану підприємства можна зробити висновок і про ефективність використовування фінансових ресурсів.

Визначення оптимального співвідношення фінансових ресурсів підприємства повинне вироблятися в наступному порядку:

на підставі одержаної інформації визначаються початкові дані для розрахунку фактичного коефіцієнта ресурсовіддачі і складання моделей оптимізації коштів підприємства і джерел їх фінансування;

виробляється розрахунок узагальнювального показника ефективності використовування фінансових ресурсів підприємства;

складається модель оптимізації коштів підприємства;

проводиться розрахунок параметрів оптимізаційної моделі;

складається модель оптимізації джерел фінансування коштів підприємства;

на основі розрахункових величин виробляється аналіз відхилень чинників впливу від їх оптимального значення;

визначається можливість зміни чинників впливу до рівня, встановленого при розрахунках оптимізаційних моделей;

у разі негативного рішення по попередньому пункту виробляється вибір варіантів зміни чинників впливу, виходячи з конкретної ситуації, що склався на підприємстві [17].

Комплекс заходів щодо ефективного використовування фінансових ресурсів підприємства передбачає дослідження багатьох сторін діяльності. Так, оптимальне співвідношення фінансових ресурсів є одним з важливих шляхів підвищення ефективності використовування фінансових ресурсів, а, значить і ефективності виробництва в цілому.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) - як власними, так і позиковими, їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб'єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів [18].

Якщо має місце зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства, треба проаналізувати, за рахунок яких факторів це відбулося. Серед причин цього зменшення найважливіші такі:

збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

ліквідація недоамортизованих об'єктів основних засобів і нематеріальних активів;

нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі не віднесення їх на винних;

витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;

зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.

Перші чотири з перерахованих факторів є результатом тих чи інших недоліків у діяльності підприємства, тобто завжди несуть негативне забарвлення. Що стосується скорочення суми кредитів та інших позичок, то при аналізі цього фактора слід з'ясувати, чи таке зменшення викликане об'єктивним станом фінансових ресурсів, чи воно було результатом зниження довіри до підприємства з боку кредиторів (банків та інших).

При аналізі темпів зростання фінансових ресурсів підприємства слід окремо визначати розміри і динаміку фонду основних засобів, фонду інших позаоборотних активів та фонду оборотних коштів, виділяючи фонд власних основних засобів і фонд власних оборотних коштів. При аналізі необхідно розкрити причини і канали «перетікання» оборотних коштів у фонд основних коштів, сформулювати пропозиції щодо підвищення питомої ваги оборотного капіталу. Серед таких заходів можуть бути:

спрямування частини «чистого» прибутку безпосередньо на приріст статутного фонду для підвищення нормативу (або поповнення) власних оборотних коштів;

продаж (реалізація) об'єктів основних засобів (зайвих, недовантажених, морально застарілих) і використання одержаних коштів (або бодай їх частини) на поповнення фонду власних оборотних коштів;

вжиття заходів щодо розвитку партнерських відносин з комерційними банками і збільшення на цій основі обсягу короткотермінових кредитів у своєму господарському обороті;

розширення практики розрахунків з покупцями за відвантажену (відпущену) продукцію на умовах попередньої оплати (перерахування авансів) тощо [12].

Якщо, навпаки, аналізом виявляється небажане з точки зору рентабельності діяльності підприємства зростання питомої ваги оборотних коштів у складі його фінансових ресурсів, заходи повинні переважно спрямовуватися на приріст фонду основних коштів. Серед них:

спрямування основної частини «чистого» прибутку на розвиток матеріально-технічної бази підприємства;

одержання кредитів комерційних банків на капіталовкладення;

перегляд нормативів власних оборотних коштів у бік їх зниження;

розробка низки заходів щодо скорочення складських залишків товарно-матеріальних цінностей і коштів, постійно пов'язаних у сфері обігу, тощо.

Звичайно, всі перераховані вище заходи корисні для зміцнення фінансової стійкості підприємства; тут вони згруповані з огляду пріоритетного втілення виходячи з тієї чи іншої тенденції, яка складається на підприємстві щодо динаміки структури розміщення фінансових ресурсів.

Фінансова стійкість підприємства не може забезпечуватися за нераціонального використання фонду основних коштів і фонду оборотних коштів. При аналізі цього питання треба виходити з того, що підприємству не досить визначити правильні пропорції розподілу свого капіталу між цими фондами: важливо забезпечити, щоб основні та оборотні кошти вкладалися у відповідні активи з найбільшою віддачею.

Про нераціональне використання фонду основних засобів свідчать:

Неоптимальне з точки зору кінцевих результатів діяльності співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів передусім стійка тенденція до зниження питомої ваги активної частини);

наявність невстановленого протягом тривалого часу устаткування;

зниження коефіцієнтів змінності роботи устаткування;

наявність на балансах підприємств залишків незавершених капітальних вкладень з простроченими термінами введення в експлуатацію.

Нераціональне використання оборотних коштів найчастіше виражається у систематичному накопиченні понаднормативних залишків виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції. Якщо ці залишки створені не за рахунок банківських кредитів, фінансовий стан підприємства тяжкий, бо на покриття цих запасів воно втягує або кошти, призначені на інші цілі (з фонду основних коштів), або не виконує своїх фінансових зобов'язань перед кредиторами, що загрожує банкрутством;

зростанні дебіторської заборгованості всіх видів, насамперед заборгованості покупців за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги [11].

Залучення у господарський оборот позикового капіталу у вигляді банківських кредитів та інших позичок є нормальним явищем фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Короткотерміновий банківський кредит в оборотні кошти дає змогу підприємствам вкладати власний оборотний капітал у створення лише постійних мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей і витрат на виробництво, створювати у мінімальних розмірах інші активи, а всі потреби в оборотних коштах, які носять тимчасовий характер, задовольняти за рахунок кредитів на умовах поворотності. Довготермінові кредити на капітальні вкладення допомагають підприємству прискорювати процес розвитку своєї матеріально-технічної бази темпами, які випереджають темпи накопичення для цих цілей власних фінансових ресурсів [8].

Поділ загальної суми фінансових ресурсів підприємств на власні й залучені, тобто питома вага позикового капіталу у всьому капіталі, який використовується, залежить від безлічі факторів, таких, наприклад, як галузь діяльності підприємства, рівень сезонності, тактичні і стратегічні завдання, які стоять перед підприємством на тому чи іншому етапі його розвитку, ступінь довіри до підприємства з боку банків, інших кредиторів. За всіх умов підприємство повинне дбати про певний рівень своєї фінансової незалежності, тобто не допускати залучення фінансових ресурсів у розмірах, які перевищують його власні фінансові ресурси, бо в такому разі воно стає неспроможним покрити свої фінансові зобов'язання власними коштами [29].

Однією з ключових ознак фінансової стійкості підприємства є його ліквідність. Основні фактори, які підвищують ліквідність і, отже, фінансову стійкість підприємства, такі:

максимальне обмеження вкладень капіталу у важко-ліквідні активи;

недопущення вкладень у неліквідні активи;

наявність «чистих» активів (у вигляді грошових коштів, цінних паперів, які можуть бути перетворені на гроші негайно) у розмірі, достатньому для покриття фінансових зобов'язань, строки сплати за якими настали або настають у найближчий час;

залучення у господарський обіг позикових коштів на максимально тривалі терміни [26].

Фінансовий стан підприємства визначається системою показників, які, будучи об'єднаними по різних групах, взаємозв'язані між собою. У зв'язку з цим зміни одного з показників спричиняє за собою зміна інших, що дозволяє шляхом перерозподілу коштів підприємства і джерел їх формування добиватися укріплення стану підприємства. Для комплексного управління фінансами підприємства необхідно розробка фінансової стратегії:

1. На підставі складеного аналітичного балансу визначаються фактичні (розрахункові) величини показників оцінки фінансового стану підприємства.

2. Проводиться відбір показників, фактичні значення яких нижчі порогових;

3. Вибрані показники ранжуються по ступеню їх значущості, виходячи з конкретної ситуації, що склалася на підприємстві, відповідно до першочерговості вибору напрямів фінансування;

4. Визначаються чинники, що впливають відібрані показники і розробляється аналіз напряму їх дій;

5. Визначаються допустимі зміни величин чинників, що впливають, згідно напряму їх дії і враховуються можливі зміни інших показників; ,

6. Виключаються чинники, зміна величини яких в дійсних умовах роботи підприємства є недопустимою;

7. У разі позитивного рішення виробляється розрахунок абсолютної величини вибраного чинника для даного показника, значення якого прирівнюється до порогового;

8. Після проведення розрахунку вивчаються можливості виходу на розрахункові значення чинників;

9. Відповідно до одержаної розрахункової величини чинника впливу виробляється перерахунок решти показників, в алгоритм розрахунку яких цей чинник входить;

10. Величини розрахованих показників порівнюються з пороговими і робиться висновок про необхідність пошуку подальших шляхів поліпшення фінансового стану підприємства;

11. Якщо проведені розрахунки не задовольняють рішення поставлених задачі, то розгляду підлягає наступний чинник впливу і виробляються дії згідно сьомому, восьмому, і дев'ятому пунктам;

12. У разі позитивного рішення з ранжованого ряду показників береться наступний і виконуються дії згідно четвертому - десятому пунктам;

13. За відсутності можливості виходу на розрахункові значення чинників (згідно пункту 7), вибирається найприйнятніший варіант зміни їх величин (виходячи з конкретних можливостей) і робиться перерахунок показників оцінки;

14. На підставі розрахунку робиться висновок про фінансовий стан підприємства і розробляється подальша стратегія дій.