Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

За походженням розрізняють 4 сім'ї алфавітів:

• латинська (латиниця) — бл. 30 %

• слов'янська (кирилиця) — 10 %

• арабська — 10 %

• індійська — 20 %

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ БУКВАМИ І ЗВУКАМИ. Кожна буква українського алфавіту здебільшого передає один звук. Проте є випадки, коли повної відповідності між звуками і буквами немає. Звуки [дж], [дз] передаються на письмі двома буквами. Для звуків [ґ] і [г] є одне позначення г. Буква щ позначає сполучення двох приголосних [шч]. Букви є, ю, я, коли вони вживаються для позначення м'якості приголосного, передають один звук [е], [а], [у]: осіннє, рядок, люк. Якщо ж вони вживаються на початку слова (ясно), після букви, що позначає голосний звук (боєць), після апострофа або м'якого знака (м'ята, Ньютон), то ці букви передають два звуки: [йе], [йу], [йа].

29Орфографія - система загальноприйнятих правил, що визначають способи передачі усного мовлення на письмі.

Сучасна орфографія побудована на двох головних принципах –  фонетичному та морфологічному. За фонетичним принципом слова передаються на письмі згідно з їх літературною вимовою, тобто кожному звукові відповідає окрема літера, наприклад: гарний, дуб, небо. Таке написання відрізняється від  фонетичної транскрипції трохи меншою точністю в передачі звуків. 

В основі морфологічного принципу лежить збереження на письмі цілісного образу морфеми незалежно від її звучання, що допомагає швидше  сприймати й розуміти написане слово. Однак не всі морфеми, що розрізняються фонетично,  передаються на письмі за цим принципом. Є  морфеми, яким властиві історичні чергування звуків, але вони пишуться відповідно до їх звукового складу в сучасній мові. Отже, за морфологічним принципом орфографії фонема,  незалежно від її позиційних змін, завжди  позначається тією самою літерою, тому цей принцип ще називають фонематичним. В українській мові використовується також історичний, або традиційний, принцип орфографії, але  обмежено. За цим принципом слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше, хоч у сучасній мові таке їх написання не зумовлене ні вимовою, ні граматичною будовою слова. Цей принцип орфографії відбитий насамперед у графіці. 

30Розділ мовознавства, який вивчає лексику мови, називається

Лексикологією.

Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію.  Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення.

слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше лексичних значень, легко відтворюється і є бу­дівельним матеріалом для речення.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах. Наприк­лад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма значен­нями

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній фор­мі. Наприклад, корінь, кореня, кореневі, коренем — це одна лек­сема, але чотири різні словоформи.